Середа, 07 вересня 2011 10:47

Якби зберегли незалежність 1919 року, не було б ні УПА, ні Голодомору

 

Якби ми зберегли незалежність 1919 року, то Українська республіка, очевидно, мала б пробританську орієнтацію, оскільки від самого початку Директорія орієнтувалася на Антанту. Велика Британія була єдиною серед її держав, що зі співчуттям ставилася до української незалежності, на відміну від "білої" проросійської Франції. 1921 або 1922 року відбулися б вибори до Сойму, а Симон Петлюра став би главою держави з розширеними повноваженнями. Британія швидко вилікувала б його від соціал-демократії.

Українська військова організація (УВО) формувалася б як права альтернатива демократичній владі. У другій половині 1920-х намітився б величезний ідеологічний розрив між УВО та парламентськими партіями. Петлюра намагався б зміцнити свою владу, розпочавши переслідування націоналістів та ухваливши нову конституцію десь 1929-го. За три-чотири роки представники УВО – Коновалець, Міхновський та Болбочан улаштували б заколот і повалили ліберальний режим. Нова влада розпустила б Сойм, а Коновалець став би Провідником, подібно до інших режимів у Східній Європі. Основним союзником України була б Італія, а згодом – Німеччина. У Східній Європі режим Євгена Коновальця підписав би угоду з Угорщиною та Болгарією, наприкінці 1930-х – із Румунією, Словаччиною та Хорватією.

Україна вступила би у війну на боці Третього рейха й програла. Київ захопили би радянські війська. Коновальця та його сподвижників було б страчено. У 1946–1947 роках, під впливом радянських військ, країна перетворилася б на Українську Народну Республіку. Очолили б її представники "старої гвардії" комуністів – Шумський, Волобуєв, Іваненко, Бобинський. Першим секретарем Української компартії став би теоретик Олександр Шумський.

Будапешт 1956-го або Празька весна в Україні були б неможливі – скоріше моделлю тодішньої країни слугувала би Болгарія Тодора Живкова.

У 1988–1989 роках виник би право-ліберальний Народний рух. На хвилі загальнонаціональних страйків призначили б нові вибори до Сойму, де "рухівці" перемогли б. Україна знову стала б демократичною державою, і 2004-го або, скоріше, 2007 року вступила б до Євросоюзу.

Незалежність у 1918–1941 роках поставила б на ноги національну ідеологію. Архітектурно влада, ймовірно, дотримувалася б школи Василя Кричевського і монументального псевдобароко, а мистецтво до середини 1930-х було б позначено впливом модерністів. Із приходом до влади профашистських сил відбувся би зсув до нової естетики й архітектури – домінували б функціоналізм та класицистичний живопис. Валер'ян Підмогильний та Богдан-Ігор Антонич стали б відомі по всьому світу. Імовірно, після приходу націоналістів до влади перший би емігрував.

За тодішніх засобів масової інформації на початку 1930-х міста всуціль українізувалися б. Правопис устійнили
б десь у середині 1920-х. Було б створено величезний пласт лексики, яку ніхто
не скасовував би. Як наслідок, близько 80% спеціальних слів були б зовсім інші.

Влада здебільшого підтримувала б автокефальну православну церкву, яку ще до 1930-х визнало б світове православ'я. Зо 60% церков належали б УПЦ. Але після приходу до влади Коновальця та всебічної підтримки нею греко-католицької церкви, на початок війни становище вирівнялося б. Українських римо-католиків насильно переводили б на візантійський обряд, що зміцнило б позиції УГКЦ на Поліссі, Волині, Поділлі, Буковині та в Києві. Після війни її заборонили б, УПЦ почала б працювати разом із комуністами. Протягом 1990-х, на хвилі революції, більшість українців стали б греко-католиками.

Технічно Україна була б досить відсталою внаслідок громадянської війни. Через постійну зміну урядів у 1920-х озброєння закупали би мляво – здебільшого це були б англо-французькі зразки. У 1930-х Німеччина радше створила б постійну дислокацію своїх військ в Україні, ніж продавала б їй сучасну зброю. Через те українські частини в Другій світовій були б не надто боєздатними, на рівні італійців.

Після приходу комуністів Шумського до влади Київ би дещо спотворили радянськими будівлями, але інших міст радянізація майже не торкнулася б. Скоріше, обмежилися би спорудою якогось національного палацу – як у Варшаві, або палацу преси – як у Бухаресті. Проте, ймовірно, у 1960-х Шумський перейнявся б ідеями національної величі й розпочав трипілеманію або скіфоманію – як було з Чаушеску в Румунії або з Ходжею в Албанії. У кожному разі, наша столиця виглядала б далеко привабливішою за нинішню.

Голодомору не було б. Основна хвиля репресій прокотилася б не 1936–1937-го, а на десяток років пізніше.

Українська збірна з футболу дійшла б до фіналу чемпіонату світу 1974-го або 1978 року. Можливо, не раз перемагала б СРСР. Не було б київського "Динамо", донецького "Шахтаря" чи львівських "Карпат". Були б інші команди з іншими назвами, історією й традиціями.

У 1960-х Україна почала б виробляти автомобілі. Ймовірно, вони були б на зразок Dacia або Trabant. Могли б називатися "Прапор", "Сталь" чи "Трипілля". Можливо, й "Козак", "Запорожець" або "Таврія". Якби Україна виготовляла їх із 1930-х – то було б якесь скорочення, наприклад УТА – Українське Товариство Автомобілів, а люди називали б ці машини "утками".

Вітчизняне кіно було б одним із найвідоміших у Європі. Уже на початок 1980-х Україна відзняла б основні історичні фільми, забивши в підсвідомість громадян, хто для них є національні герої.

Тобто ми жили б у нормальній країні Східної Європи. Варіантом Болгарії або Румунії. Якби пощастило – Угорщини чи Югославії.

Не існувало би проблеми Української повстанської армії, бо вона просто не мала б звідки виникнути. Не було б радянських ветеранів, а населення становило б близько 80 млн на 1989 рік. Щоправда, до 2011-го воно впало б до 70.

Проблема Криму не постала б, бо він давно вже українізувався б, а татари становили б 30% жителів півострова. Не існувало би проблеми російської мови, оскільки вона була б іноземною для абсолютної більшості населення країни.

У політиці був би чіткий вододіл між ліво-центристами та право-центристами. Комуністів сприймали б як нащадків Шумського, а націоналістів – Коновальця, їхня підтримка не переважала б 5–6%. Решта голосів розійшлися б між соціал-демократами та ліберальними націонал-демократами.

Не треба було б переписувати історію, а "Чорний ворон" Василя Шкляра зацікавив би дуже обмежене коло.

Сьогодні ми часто поводимось так, ніби 70 років прожили в цій вифантазуваній системі. Створюємо речі, які були б нормальні для тієї України. А в нашій ми маємо прірву із суспільством, що жило в реальності. 90% радянців і 10% фантазерів. Проте, чим далі, фантазерів більшає. І, цілком можливо, за 30–40 років ці дві України зійдуться в одну

Зараз ви читаєте новину «Якби зберегли незалежність 1919 року, не було б ні УПА, ні Голодомору ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

97

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 622
Голосування Куди плануєте поїхати після всіх карантинів?
  • До моря. У теплі краї
  • У туристичні міста Європи
  • Подорожуватиму Україною
  • Провідаю батьків / родичів
  • Працюватиму. На поїздки немає грошей
  • Мені карантин не заважав подорожувати
Переглянути