Журналісти називають збройний контракт з Іраком на $550 млн епохальним. А військові - просто черговим контрактом.

Підписали його позаторік у листопаді. Тривала передвиборча кампанія, й тодішній президент Віктор Ющенко, який ніколи не вирізнявся мілітарними нахилами, угодою публічно хвалився.

Домовилися, що впродовж трьох років Україна виготовить для Іраку 420 БТР-4 та шість літаків Ан-32. І отримає за це $550 млн. Більших контрактів ми ще не мали. Керівники заводів зраділи: нарешті іржаві станки запрацюють, а люди почнуть стабільно отримувати зарплату.

Ніхто не передбачав, що контракт опиниться на межі зриву.

Цю історію, за півтора року після укладення контракту, розповів знайомий - безпосередній учасник переговорів.

"Відпрацьовувати покупця" представники України почали приблизно за два роки до скріплення документу підписами. Одразу, як з'явилися чутки, що уряд Іраку виділить на переозброєння армії $2,5 млрд. І що насамперед купуватимуть бронетранспортери.

Претендентами на контракт були Південна Корея, Канада й Україна. "Представники всіх країн місяцями сиділи в Міністерстві оборони Іраку з документами в руках", - каже знайомий. Документи української сторони виглядали слабенько. Канадці й корейці показали відеоролики про техніку, яку пропонували, а також її макети. Наші ж роздрукували фотографії БТР-4 з інтернету - із сайту виробника, харківського заводу ім. Малишева. Деякі деталі домалювали олівцем.

Була ще одна проблема. БТР-4 серійно не виробляли. Це восьмиколісний бронетранспортер, розроблений в Україні на базі радянських моделей. Прототип презентували 2006-го. Наша армія тоді замовила кілька одиниць цієї техніки, але грошей на оплату не знайшла.

У світі заведено, що товар іде на експорт лише після того, як добре зарекомендував себе на батьківщині. Тому зазвичай новостворену зборю спершу закуповує національна армія: "об'їжджає" її, усуває недоліки. І вже тоді пропонує на продаж - з рекламними проспектами й відеопрезентаціями.

Ми ж продавали кота в мішку. Іракці про це знали.

З літаками - історія подібна. Ми пообіцяли шість Ан-32. При цьому серійно виробляти їх припинили мало не за радянських часів. В останні роки київський завод "Антонов" збирав один-два літаки на рік.

Однак контракт на $550 млн отримали не корейці чи канадці, а українці.

Канадці та корейці показали відеоролики про техніку, яку пропонували, а також її макети. Наші ж роздрукували фотографії БТР-4 з інтернету

Збройний бізнес - один із найменш чесних у світі. Напевне, тому й такий прибутковий. Навіть якщо товар і ціна влаштовують, остаточне рішення ухвалюють не спеціалісти, а політики. Виробник найкращих у світі танків нізащо не отримає контракт, якщо має непорозуміння з їх потенційним покупцем.

Ірак погодився придбати українські літаки і БТРи завдяки присутності наших миротворців у країні. 19 із них загинули. Сполучені Штати, які неофіційно фінансують переозброєння іракської армії, вирішили в такий спосіб віддячити Україні за допомогу в будівництві на Близькому Сході демократії.

Ще одна специфічна риса збройного бізнесу - обов'язкова наявність посередника. Ці люди лобіюють контракт через міністерства, парламент. Супроводжують процес на всіх етапах. За послуги беруть 10-15% суми контракту. Про український дбала американська компанія Jankovic & Associates. Офіційно вона надає консалтингові послуги. Відома також тим, що допомагала народному депутату "регіоналу" Юрію Іванющенку домогтися вилучення його зі списку нев'їзних до США.

Однак невдовзі після підписання документа в Україні змінилася влада. Керувати Укрспецекспортом, який торгує зброєю, прийшов Дмитро Саламатін - у минулому народний депутат від Партій регіонів. Відомий тим, що під час парламентських бійок завжди "працював" у авангарді.

Саламатіна засмутила наявність посередника, який за діловий супровід отримає близько $70 млн. Новий керівник Укрспецекспорту поїхав до Іраку й запропонував заощадити. Іракці здивувалися. Американці, коли дізналися про українську ініціативу, здивувалися також. Щоб показати рівень своєї впливовості, Jankovic & Associates організувала приїзд іракської делегації в Україну. Не допомогло. Укрспецекспорт наполягав на своєму.

І тоді почалися проблеми. Іракці стали дуже прискіпливо вивчати деталі літаків, довго стріляти з БТРів. А взимку відмовилися приймати вже виготовлену техніку. Пояснили тим, що деталі для літаків застарі, а гармати для БТРів - ненадійні. Насправді так і було. Але іракці знали про це і під час підписання контракту. Просто раніше на такі деталі заплющували очі.

Українцям довелося рятувати ситуацію. На зустріч з іракською делегацію вирушила працівниця Укрспецекспорту Валерія Матюха. Вона мала розтопити серця місцевих військових. Але не склалося: ті попросили українських колег прислати чоловіка, оскільки їхня культура не дозволяє вести ділові переговори з жінкою.

Іракцям взагалі важко з українцями. А українцям - з іракцями. Різні культури, різні стилі ведення бізнесу.

Однак, кілька тижнів тому Україна відправила перші 26 БТРів. Наші офіційні особи запевняють, що все йде за планом, проблем із наступними поставками не виникне. Іракці теж уже не скаржаться. Хоча деталі в техніці навряд чи замінили. Просто немає чим: деякі з них виготовлено ще за радянських часів.

Усе стало на свої місця. Бо наші збройні барони, очевидно, примирилися з тим, що без посередника не обійтися.

×