У світі є одна країна, де земля перемогла людей. Це – Україна, – стверджує політолог Дмитро Видрін
Минув черговий політичний рік. Як за цей час змінилися країна і суспільство?
– Насамперед слід говорити про наявність або брак змістів. Наше суспільство їх не має. Основною функцією влади є утриматися. Але влада, що не має змістів і не утверджує їх, рано чи пізно йде геть.
Ще більшою мірою це стосується опозиції. Вона повинна створювати нові змісти, нові образи країни, моделі економіки, висувати свіжі обличчя. Нічого цього нема. Є книжка, якої я не читав, але обожнюю за назву, – "Теперішнє, що триває вічно". Це про Україну. Вона має млисте минуле, невималюване майбутнє і застигле теперішнє. Ми в ньому зав'язли, борюкаємось, не можемо видертися звідти. Колись Оскар Вайльд сказав, що всі ми – хробаки в канаві, але дехто з нас дивиться на зорі. Хай не хробаки, але ми – дуже прості істоти. І будемо кращі й розумніші лише тоді, коли дивитимемось на зорі. А туди не дивиться ніхто – ні влада, ні опозиція.
Чому ніхто не хоче нічого змінювати? Чи не може?
– Нещодавно я зустрічався з потужними китайськими інвесторами, що працюють в Україні. Був гарний банкет, наприкінці я розслабився й кажу: "Я – колишній заступник секретаря Ради національної безпеки й оборони. Зараз видам найголовнішу таємницю України". Усі напружилися, подіставали блокноти й ручки. І я видав. Єдина країна у світі, де люди перемогли землю, це – Китай. Вони її підкорили, обробили, бо всі хочуть працювати на ній. А єдина країна, де земля перемогла людей, – Україна. Тут усі мріють, щоб земля за них працювала, щоб 2-метровий шар чорнозему правив і за бронежилет, і за банківський рахунок. А всі сиділи б на березі ставка, грали на бандурі й співали. Земля сама обробляла б себе, родила хліб, ліпила вареники, що залітали б до рота. Ми надто багата на природні ресурси країна. І на геополітичні – за нас усі борються. На транзитні можливості. Багата на освічених людей і на вродливих жінок. Тому здається, що все це саме мусить працювати на нас. Китайці додають до свого невеликого географічного багатства титанічні працю й зусилля. А ми опустили руки й чекаємо. Це не лише від влади залежить. У Китаї зупиняюсь біля якогось готельчика вночі, заходжу й питаю: "Можна в сауні попаритися?" Вони і сауну відкриють, і спортивну залу. Бо я – гість. А коли о шостій ранку їду одеською трасою, заходжу випити кави, то чую: "Ще не вмикали кавоварку". Поїсти борщу приїжджайте в обід – ще не починали готувати. Для пива – рано, воно тепле, бо на ніч вимикали холодильника.
Доки ми не зрозуміємо, що за добробутом стоять зусилля, а демократія – це постійна робота, то з місця не зрушимо. Є закон, що рівень демократії не може бути вищий від загального рівня культури.
Тобто не політика в наших бідах винна?
– Є одна наука – психологія. Решта – похідне. Економіка – це психологія, спрямована на виробництво та розподіл матеріальних благ. Політика – це психологія, спрямована на розподіл свобод і справедливості. Суспільство будується на наших уявленнях про світ, на мотиваціях, пристрастях. Українська політика – це наслідок, дзеркало загальної культури та психології українців.
Постала парламентська криза, бо жодна політична сторона не має більшості. Компроміси знайдуть? І якими вони можуть бути?
– У цьому парламенті їх не буде. Компромісів можна шукати між різними людьми. Різними, які усвідомлюють, що вони – різні. Але його не можна знайти між однаковими людьми, які чомусь вирішили, що вони – різні.
Маю друга, прекрасного фахівця з яхт. Він розповідає: з початком літнього сезону на березі швартуються яхти, одна за одною. І не розрізниш, де яхта лідерів влади, а де – опозиції. Ті самі кухарі, капітани, моделі. Люди, в яких яхти стоять поряд, ніколи не домовляться. Бо один вважатиме, що має більшу, а інший – що його обдурили, продавши меншу й недостатньо престижну. Вони занадто подібні. Та й мотивація та сама – яхти.
У нас ніхто не знає свого місця, функцій і призначення. Тим часом у природі все чітко спеціалізовано. Гепард прудко бігає, а мавпа лазить по деревах, добуваючи плоди. В Україні ж бізнесмени лізуть у політику, а політики займаються бізнесом.
Новий уряд Азарова попрацював уже рік. Як оцінити роботу молодих міністрів? Яка їхня мета?
– Це половинчастий уряд. А все таке закінчується погано. Після виборів потрібно було формувати повністю новий Кабінет Міністрів, а не латати діри у старому. Я з симпатією ставлюся до Миколи Азарова. Він – хороша людина і міг би написати цікаві мемуари. Натомість він керує урядом 45-мільйонної країни. Хоч його потенціал і ресурси як менеджера вичерпалися ще п'ять-шість років тому.
Потрібен уряд із новими за психотипом людьми. Вони мають бути сміливі й не боятися за свої посади. Мусять мати широкий світогляд. І такі вже на підході.
Кого вони представляють? "Сім'ю"? Як будуватимуть стосунки з олігархами?
– Серед молодих міністрів є люди, заряджені на зміни й на позитивний ефект у країні. А є їхні однолітки, яким цікаві не реформи, а власне збагачення і подальше розкрадання країни. Дивно, але зараз вони перебувають в одній команді. Між ними, рано чи пізно, виникне конфлікт, бо мають різні світогляди і різні бачення майбутнього. Сьогодні підкоряються корпоративній дисципліні, бо розуміють: тільки єдність зберігає їх як політичну еліту. На жаль, цьому конфліктові не дають розгорітися. Штучно його гасять. Я дав би запалати. Вони ж із Донецька, мають знати: коли вибуху не уникнути, треба бігти не від нього, а на нього. Тоді піде хвиля, і тебе не зачепить.
Це призведе до розколу в Партії регіонів?
– Не лише до розколу, а й знищення. Треба буде нову партію створювати.
"Сім'я" намагається мінімізувати вплив олігархів. Здається, зараз у війні між ними трохи все вщухло. Домовилися?
– Це ілюзорне затишшя. Бо домовитися вони не можуть. Люди, яких називають "сім'єю", поставлені в умови, що вижити можуть лише з країною разом. Інакше матимуть клопіт з іншими державами, судові процеси тощо. Вони вмонтовані в долю України. Не можуть просто звідси виїхати. А олігархам байдуже де жити. Вони за Україну не боротимуться. Бо мають тил. Мати міцний тил добре в родині, але погано – у суспільстві. Ти повинен бути в становищі, коли нема куди відступати. Крайнім пунктом має бути "За мною Київ!" Хай – Львів, Буковель, донецькі терикони. В олігархів маєтки й рахунки у банках – по всьому світі. Смереки й терикони вони не захищатимуть. А "сім'я" – захищатиме. І стикнеться з олігархами.
Як вони відреагують? Підтримають опозицію?
– Це буде трагедією і для олігархів,
і для опозиції. Вони можуть так прийти до влади. Але люди ненавидять тих, хто дає їм гроші. Крім того, разом із коштами олігархи несуть у владу свій лобізм. У мого улюбленого письменника Пелевіна є оповідання, де йдеться про російську нафту. Вона просякнута стражданнями та приниженнями.
І от один західний інвестор придумав, як очищувати її від сліз нафтовиків. Ми не навчилися очищувати гроші олігархів від того, чим вони просякнуті.
А це – наші розбиті дороги, деградуючі освіта і медицина тощо. Допомагаючи опозиції, олігархи, разом із грошима, інфікують усе довкола величезною кількістю соціальних хвороб.
Навіщо влада продовжує закручувати гайки? Як реагуватиме на це суспільство?
– У нашому суспільстві низький рівень моралі, розвитку, милосердя, свідомості. Поліпшувати його можна по-різному. Наприклад, частинами, як це робив
Михаїл Саакашвілі. Він вирішив почати з поліції. Усіх звільнив і замінив кількома тисячами найкращих людей з усієї
Грузії. Їх підбирали за тестами – здібних, добрих, милосердних. Поліція стала вчити суспільство. Хтось дає хабара, а поліцейський каже: "Хлопче, ти що? Це – погано. Мені не треба давати хабара, і начальнику жеку – не треба, і чиновникові – не треба. Давайте викорінимо це". Але помилка Саакашвілі в тому, що він
не зрозумів: навіть хороші хлопці через рік можуть перетворитися на поганих, якщо постійно не проводити модернізацію.
Зараз вийшов грузинський фільм "Свавілля". Там таке ж беззаконня, як було до радикальних реформ.
Тобто грузинська модель реформування правоохоронної системи – не для України?
– Досвід Саакашвілі показав, що суспільство можна покращувати частинами. Це – величезний і трудомісткий процес,
і жодну частину суспільства не можна покращити навічно. Є інший шлях – витягнути всю країну. Але для цього треба поміняти пріоритети.
Які саме?
– Потрібно зрозуміти, які є головні чинники поліпшення суспільства. Наприклад, чи стане воно краще, якщо закачуватимемо гроші в банківський сектор, на допомогу металургійним комбінатам?
Не думаю. А якщо спрямувати кошти в освіту, науку, якість медичного обслуговування? Люди житимуть довше, щасливіше, менше хворітимуть. У них вивільниться енергія на те, про що зараз навіть не мріють.
Чи здатний Янукович реформувати теперішню систему?
– Усі політики представляють якісь еліти. Грубо кажучи, в Україні є три типи еліт: виробнича, посередницька і
накопичувальна, вона ж банківська. Борються їх лідери. Ющенко був найяскравішим представником накопичувальної еліти. Тимошенко – уособлення посередницьких еліт, а Янукович – виробничих. Люди не можуть перестрибнути через власну природу. Віктор Федорович виконує свою родову функцію – збереження виробництва в Україні. А демократія для нього важлива настільки, наскільки допомагає виконати це завдання. Він вірить, що не буде у країні демократії – без заводів.
У цьому – його місія?
– Якось я запитав тодішнього канцлера Німеччини Шредера: яке ваше головне досягнення і яка головна помилка?
Він відповів: "Про досягнення говорити ніяково, нехай інші про це скажуть.
А головна помилка – що вивозив виробництво за межі Німеччини. На мене тиснули екологи, говорили, що виробництво – це дим, бруд. А зараз я розумію: якщо немає диму над містом, то не працює країна і не працює демократія. Немає фундаменту, на якому вона стоятиме". Місяць тому в мене було відрядження. Підлітаю до Будапешта – не бачу диму, до Праги – не бачу, відлітав із Києва – так само не побачив диму.
А над Франкфуртом нарахував 17 величезних стовпів. Це – погано з погляду екології, але говорить про те, що сьогодні Німеччина годує всю Європу. На 17 димах Франкфурта стоять Греція, Кіпр, Португалія.
Янукович – за те, щоб українські автобази були найбільші в Європі, щоб усе рухалося, крутилося, працювало. Якщо зникнуть труби, дими – не буде на чому будувати країну і демократію. Зберегти їх – ось у чому місія Януковича.
Чи має він шанси перемогти на президентських виборах 2015 року?
– Усе залежить від нього.
Як Янукович виплутуватиметься з дилеми: ЄС чи Митний союз?
– Насправді особливої драми вибору між Москвою і Заходом немає. Є поле для інтриги. Воно звужується, коридор стає дискомфортніший і вимагає все більшої казуїстики.
Угоду про асоціацію з Євросоюзом у листопаді підпишуть, а для Росії знайдуть нові аргументи, нові заманухи, нові мотивації.
Що буде з Юлією Тимошенко? Ходять чутки, що її випустять на лікування до Європи.
– Не можна, щоб жінки сиділи, особливо в українських в'язницях. Для жінки свобода цінніша, ніж для чоловіка. Для неї важливіше зайти в магазин чи перукарню, ніж для чоловіка – у банк або офіс. Жінки не повинні сидіти, навіть якщо серйозно згрішили. А в нас усі політики, Юлія Володимирівна в тому числі, мають великі гріхи перед суспільством, державою.
Скоріше за все, її відправлять на лікування.
Яку роль зіграють Юрій Луценко і його Третя республіка?
– Я думав, на політиків поширюється закон витриманих вин. Вино – що старше, то якісніше, ароматніше, багатше за гамою. А виявилося, на них поширюється закон ґаджетів. Політики відстають від часу. Стають старомодні. Третя республіка – це фішка минулого, а не майбутнього.
Цей же синдром проявляється й у Юлії Володимирівни. У неї був сильний лист – про особливу роль моралі в політиці. Якби вона пішла за цією лінією, у неї все б вийшло.
Якою Україна буде за кілька років?
– Молоді лідери, готові до змін, є. Але їх дуже мало. Вони – адекватні й розумні, зможуть урятувати країну від поганого. Однак у них не вистачить сил зробити щось дуже хороше. Тому не буде нічого брутально поганого, але і прекрасного – теж не буде.
3 
1
Коментарі