Параджанов називав його генієм — попрощалися з Іваном Драчем

8

Фото: Тарас Подолян

"Драч заповів поховати себе не на Байковому кладовищі, не в клубі Кабміну, а скромно - на сільському цвинтарі. Таким він був - не зазнавався і зберігав іронічну дистанцію до життя", - каже кінознавець 67-річний Сергій Тримбач. 21 червня прийшов у Володимирський собор у Києві попрощатися з поетом та політиком Іваном Драчем. Він помер у лікарні "Феофанія" на 82-му році життя від хвороби легень.

Труна стоїть посеред собору. До неї від входу тягнеться черга охочих попрощатися. Люди несуть троянди, лілії і соняхи. Найближчі висловлюють співчуття дружині покійника Марії та доньці Мар'яні. Вони у чорних сукнях, голови покрили хустками. Біля входу до собору люди залишають похоронні вінки - синьо-жовті або зі штучними червоними трояндами.

"Мав колосальне почуття гумору, - додає Тримбач. - Кілька місяців я був заввідділом в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології, а Драч там працював. Тоді збиткувався наді мною. При зустрічі ставав на одне коліно, кланявся, піднімав руки і казав: "Начальник". А я тоді хвалився: "У мене в відділі працює сам Герой України і класик".

"З Драчем ми познайомилися у Сергія Параджанова, - пригадує акторка 80-річна Лариса Кадочникова. Чорне вбрання доповнила червоним намистом, губи підвела яскравою помадою. - Іван приходив, сідав на підлогу, головою опирався об стіну, а Сергій любувався ним. Драч був красивий — величезне чоло і світле хвилясте волосся. "От дивіться - геній, - казав Параджанов і долонею міряв чоло. - Бачите, яке велике. Це - наше майбутнє". Ми так до нього і ставилися - як до генія".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна була готова до незалежності на чверть - Іван Драч

О 10:30 починається відспівування. Очолює поминальну літургію патріарх Філарет.

"Мені він запам'ятався молодим, з високим чолом, - згадує журналістка Емма Бабчук, 76 років. - Мав нервові губи, по-особливому читав і дивився. Якось його запросили у Дніпро. Вийшов на сцену і каже до присутніх: "Сьогодні ваш час, вам треба піднятися і діяти, працювати. А ви сидите - ну то й сидіть". Сердито сказав і пішов зі сцени. Він був такий. Його ображала інертна маса і байдужість українців".

 

До собору у супроводі охорони заходять президент Петро Порошенко з дружиною Мариною, прем'єр-міністр Володимир Гройсман та міністр освіти Лілія Гриневич. Кладуть до труни букети червоних троянд.

"Ніхто з державних мужів не привітав його з останнім ювілеєм, - каже Сергій Тримбач. - Для Драча це було сильною образою. Не можна так не відчувати масштабу особистості".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги - Іван Драч

Попрощатися з першим головою Народного Руху України прийшли політики Олег Тягнибок, Андрій Іллєнко, Степан Хмара та Олесь Доній.

"Вперше ми перетнулися 1986-го. Він прийшов до нас в університет, коли я був ще російськомовним першокурсником. Поставив йому запитання: "Що ви робите, аби в нас викладання велося українською мовою?". Він почав ухилятися від відповіді. Кілька років тому нагадав йому про цю зустріч, тоді Іван Федорович сказав: "Я думав, що це провокація може бути, часи були небезпечні". Він був дуже обережний", - розповідає Олесь Доній.

"Якось повіз мене у село Мазепинці, - додає політик. - Там сіли на природі, він дістав пляшку, чарчину і каже: "Відчуй місцевість, дух Мазепинців". Так він підштовхував до роздумів і дій, замість порад, як жити. А ще спонукав власним прикладом. Мав колосальну працездатність. Між засіданнями постійно працював - писав вірші, досліджував поетів Розстріляного відродження, читав першодруки".

 

Політв'язень Василь Овсієнко прийшов у вишиванці з прикріпленими шпилькою синьо-жовтою і чорною стрічками. До труни поклав букет волошок.

"Познайомився з Драчем, коли ще був студентом, - каже Овсієнко. - Успішно захистивши курсову роботу про його вірш "Прометеєва наречена", виходжу в коридор і бачу - стоїть Іван Федорович. Підійшов і попросив автограф на книжці "Балади буднів". Він щось написав, я подякував, зайшов за ріг і читаю: "Василеві Овсієнку, авторові реферату у 20-ти сторінках". Удома заклеїв надпис. Після того була відраза брати автографи у знаменитих людей, бо ще насміяться. Але тепер згадую це з гумором".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми вели подвійне життя - ненавиділи владу і не робили різких рухів" - Іван Драч

"Якось ішла зі старшим товаришем через Бесарабку. Раптом він мене зупиняє і тиче пальцем на хлопця: "Це майбутній геній. Він із Теліженців". За рік, 1962-го, я вже писала про книжечку поезій Драча коротку рецензію, щоб розрекламувати, - розповідає журналістка Маргарита Довгань. У руках тримає книжку з обкладинкою в синьо-оранжевих кольорах із зображенням сонця і соняха. - Іван був серед щасливчиків, чиї книги видавали. Правда його таскали по КГБ, страхали і не без гріха був. Але якби ви сиділи під дулом пістолета, то і про Гітлера написали б. Зате потім створив геніальні речі".

 

Прощання завершується за дві години. Четверо чоловіків під оплески присутніх виносять труну на вулицю і ставлять у чорний катафалк. За лобовим склом авто - чорно-біле фото Івана Драча. Тротуарну плитку перед машиною встелили білими трояндами.

Труну відвезли до рідного села поета Теліжинці на Київщині. Там зібрались рідня та найближчі друзі. Івана Драча за його заповітом поховали біля могили сина Максима.

×