Їду в європейський тур. Автобусом.

- Биотуалетом пользоваться можно в крайних случаях, и то запах всю дорогу будет такой, будто вы сидите в туалете, - попереджає гід. - Нужно будет терпеть.

Ми всі дружно терпимо. Не хочеться ж псувати подорож і собі, і сусідам. Тим більше її і так псують жорсткі сидіння, що майже не відкидаються назад. Півтори доби у скрученому стані доводять до того, що болять шия, спина й місце, нижче від спини.

У Чехії вирішуємо зекономити - поїхати з Праги у Карлові Вари не з групою, заплативши 35 євро, а місцевим транспортом. За квитки в обидва боки віддаємо 14 євро.

Вдосвіта припікає в туалет

І ось ми в чеському автобусі. 2 години і 15 хвилин про нас турбуються, як про рідних. Інтернет у салоні безкоштовний. Провідниця пропонує на вибір чай, каву, капучіно, гарячий шоколад. Потім розносить свіжі газети. Це входить у вартість квитка. Ще кожному дає навушники - можна на своєму пультику біля крісла вибирати, який музичний канал слухати чи якою мовою дивитися фільм. Крісла - шкіряні, м'якенькі й головне - розташовані далеко одне від одного. Ноги можна розпрямити. В туалет усі ходимо - і запах не шириться салоном.

У свій рідний автобус, з понад півсотнею пасажирів, бо крісла натикані густо, як голки в їжака, сідати після чеського не хочеться. Але мусимо. У Польщі вдосвіта припікає в туалет.

- Терпи, рідненька, - каже водій. - Раніше, ніж за годину, стоянки не буде. Це ж автобан.

Бідний організм ледве витримує. Зате в Україні можна розгулятися. Туалети - під кожним деревом.

×