Ексклюзиви
Неділя, 15 березня 2015 09:10
Наталія Павленко
Наталія Павленко
Наталія Павленко

Серце Айре

– Я каждый день плачу за Украиной, – каже татарка Айре. Ми познайомилися в Ялті біля моря, наприкінці минулого року. – Только и пожили татары, что при независимости Украины.

Айре 76 років. Вона народилася в Криму. Як мала 5 років, її матір із чотирма дітьми депортували в Узбекистан. Батька розстріляли німці, бо був головою колгоспу й вивів усю худобу на Кавказ. Жили в бараках, де щоранку в якомусь кутку знаходили мертвих від голоду.

– Боюсь голода больше всего. А война страшна именно этим. Как я мечтала вернуться на свое море, а не гулять на поле, которое, как оказалось, усыпано человеческими костями – раньше там были лагеря НКВД.

Повернутися вдалося в 1990-х. Айре працювала викладачкою у вузі. Отримала квартиру.

– Какое счастье жить в демократической стране. А сейчас ничего нельзя сказать. Боимся. По телевизору уже говорили, что татар снова будут депортировать. Соседка моя и подружка, с которой вместе столько лет, заявила: ты уедешь, я квартиру твою заберу. Но я не уеду, сожгу дом, но не уеду. Для меня свобода – это все.

Каже, росіяни обзивають татар "брудними" і "зрадниками".

– Наших увольняют всюду, 20 ребят пропали. Что это, как не предупреждение?

Айре пригощає чебуреками й каже, аби відтепер у Криму зупинялася в неї. Грошей не братиме. Прощаємося, як рідні.

Знайомство з цією жінкою – одна з двох речей, що порадували в Криму. Друга – новини татарського каналу: двічі на день українською.

Учора запитую в кримського друга, як справи? Каже: українські новини на татарському каналі зникли. Отже, залишився один острівок свободи – серце Айре. І таких, як вона.

Зараз ви читаєте новину «Серце Айре». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода