Не разом

– А ты помнишь, как водила нас к памятнику? И как гордилась, что воссоединение Украины с Россией было в твоем городе? – пише брат із Іркутська.

Я погано запам'ятовую історичні дати. Хіба що знаю, коли народилися й померли Пушкін, Шевченко та Єсенін. Але є дата, якою пишалася в дитинстві – 1654 рік, Переяславська рада. Саме в моєму Переяславі Богдан Хмельницький уклав договір з Росією про єднання. Тут народився Шолом-Алейхем, вчителював Cковорода, Шевченко написав "Заповіт", однак мене виховали так, що всі ці події меркли перед возз'єднанням України з сусідом.

Коли в гості приїздила рідня із Казахстану чи Росії, вела гуляти їх містом, тягала по музеях. Потім ішли на площу, де відбулася рада. Купувала на подарунок буклети, випущені до її 300-річчя: "Переяславська рада здійснила споконвічну мрію нашого народу – бути разом з Росією".

Далі ми переміщалися ще на одну площу. Там на постаменті обійнялися дві дебелі тітки в національних вбраннях. Росіянка рукою показувала, куди йти. І підпис: "Навіки разом із російським народом".

Біля того постаменту було заведено фотографуватися. Брат сканує мені знімок 25-річної давнини. Двоє дітей на мармурових сходинках тримаються за руки. Нам хотілося відтворити позу, і брат викинув руку вперед.

– Вот видишь, ваша страна обречена быть отстающей сестрой и всегда плестись за нами, – пише він. – Не помогли вам ни независимость, ни майданы. Лохушка ваша Украина.

Надсилаю брату у відповідь теперішнє фото: українка лишилася, як і була, а росіянці надягли український вінок і рушник. Хтось крейдою вивів: "Лохушка".

×