– Треба б на "Носорога" сходити". Підтримати українське кіно й режисера.
– Добре, тільки спочатку "Смерть на Нілі".
23 лютого йдемо дивитися нове розслідування сищика Еркюля Пуаро. Ну як нове: Агата Крісті написала роман 1937-го. Тому в неї війна там – ще Перша світова. Фільм починається з неї. Зловісно. Сіро. Мертві дерева, окопи з солдатами, в яких очі палають ненавистю до ворога, газові атаки, вибухи, грязюка. Ще молодий Пуаро із властивою йому спостережливістю підмічає, звідки вітер дме. У буквальному сенсі. Йдучи проти нього й використовуючи газові гранати, бійці накривають ворога несподівано. Той – розгублений – тікає.
Дивитися це неспокійно, хоча війна й екранна, й очі героїв підведені гримом для ефекту, і слова звучать правильно й по-кіношному ефектно.
20 років по тому – шик, блиск, пристрасть. Атмосферність всюди так і випирає. Костюми – для кожного з 14 героїв дизайнери створили майже дюжину перевдягачок. Продумано так, щоб у кадр входили тільки ті, хто поєднується між собою за кольоровою гаммою. Візуальна картинка ідеальна – Ніл у зелених пальмових берегах, розкішний готель, величні піраміди, фактурні й красиві обличчя. Сцени показують з усіх ракурсів, навіть із-під води. Я посміююся:
– Можна подумати, що вода Нілу така прозора, а в Африці можна прогулюватись у твідових піджаках у таку спеку.
– Найбільше у стрічці мені сподобалися тканини, – кажу після фільму, – дорогі, добротні, якісні.
– Занадто давили психологізмом, – додає чоловік. – Ні щоб зробити звичайний детектив, так оце все.
Перед сном у нас перекличка.
– Треба зрештою зібрати тривожний наплічник, бо в нас усе по кутках.
– Зараз на "Розетці" дозамовлю, чого нема.
5:50 ранку:
– Вставай, війна. У нас пів години на збори, виїжджаємо.
5 
1
Коментарі