Ексклюзиви
Неділя, 07 квітня 2013 10:00
Наталія Павленко
Наталія Павленко
Наталія Павленко

Кохання

– Мій милий шпак, відкрий рота! – 105-річна жінка розмотує цукерку для свого чоловіка, з яким прожила 80 років. Він – сліпий, слухняно розтуляє губи і кладе їй руку на коліно.

Сидимо в їхній хатці, у лісі на Житомирщині. Я розпитую, як вони познайомилися, одружилися й жили ці роки. Про любов не розмовляємо. Здається, вони і слова такого не знають. Не заведено у селах, та ще й у такому віці, про неї говорити. А мені й не треба, бо від неї аж густо в повітрі. Її так багато, що вона накриває з головою.

У стрічці Міхаеля Ханеке "Кохання" про любов теж ні слова. Але її присутність тут, як і присутність Бога – невидима, але відчутна. Ось вони – двоє, які розуміють одне одного з півслова, сидять на концерті. А ось хвороба, невдала операція і вона – вже у візку.

Хвороба, невдала операція і жінка – у візку

– У мене всього лиш паралізований правий бік. Це буває в старості, – усміхається своєму колишньому учневі, відому піаністові.

Але смерть уже дихає в спину і обоє розуміють: страшний не так кінець, як агонія, що все затягується і затягується. Жінка перестає рухатися, говорити. Ось уже дійшло до мокрого простирадла і памперсів. Анна – так звати героїню – розуміє, що втрачає гідність, страждає від безсилля і приниження. І її Джордж бере подушку й накриває дружині обличчя.

Зміст цієї історії розказала племінниця, яка ходила на прем'єру "Кохання" ще влітку. Каже, заснула, бо фільм були не встигли продублювати і він ішов французькою.

А ще, думається мені, увімк­нулася підсвідомість. Підсвідомість юної жінки захистила її від того, чого знати поки що не треба.

Зараз ви читаєте новину «Кохання». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода