— Я був єдиний у класі, кого звільнили від уроків української мови і літератури — як сина військовослужбовця. Про це мені довелося пошкодувати у дорослому житті, — каже харків'янин 44-річний Юрій Георгієвський. Влітку 2016 року він остаточно відмовився від російської мови. Річницю переходу на українську відзначив декламуванням вірша Дмитра Павличка "О рідне слово". Зняв на відео і опублікував ролик у соціальній мережі.
Каже, що переходити на українську було важко, бо навколо всі спілкувалися російською. Але був переконаний, що не можна далі пристосовуватися до нав'язаних умов. Слід змінювати мовне середовище навколо.
— Зрозумів, що мова — основа існування народу. Кожен повинен докладати зусилля для її збереження. Без цього нічого не буде. Почав займатися з викладачем Софією Бутко. Читав новини та книжки українською, дивився фільми. Взявся збирати свою бібліотеку.
Чи були якісь проблеми у вашому оточенні після переходу на українську?
— Навпаки. Кількість друзів збільшилася, адже люди шукають однодумців. Близькі підтримали мій крок, хоча більшість із них — російськомовні. Дружина почала відповідати українською. Вона вчила її у школі. Двоє синів — 10 і 6 років — вдома теж перейшли на українську.
Дітям, мабуть, важче протистояти середовищу. Як з цим справляєтеся?
— Разом читаємо і дивимося кіно лише українською. Їм цікаво. Я переконав, що російська — це іноземна. Коли до нас приходять їхні друзі, то теж сприймають цей вибір нормально. Всі вже звикли. Я на шкільних зустрічах із батьками й дітьми теж спілкуюся українською. Хоча в школі навчання відбувається здебільшого російською. Ми обрали її через високий рівень викладання. Возити дитину в інший район в українську школу — це неправильно. Так тільки закріплюється поділ на мовні спільноти. Потрібно докладати зусилля для українізації свого середовища. Українська мова повинна жити не острівцями в російськомовному просторі, а навпаки. Сподіваюся, що новий мовний закон сприятиме цьому. Щоб школи не мали ніяких альтернатив, окрім викладання українською. Бо часто прописують лазівки для порушників — коли в документах використовують визначення "за бажанням" або "зрозумілою мовою". Посил зі школи має бути такий: українська — це престижно. Без неї не буде вищої освіти та достойної роботи. Батьки вдома повинні це підтримувати.
А якщо вони не володіють мовою?
— Головне — пробувати говорити. Дорослим важче змінити мову спілкування. Але їхня основна проблема — боязнь помилитися. Треба бути сміливішими. Таких я завжди підтримую компліментом. Не роблю різких зауважень. Виправляю лише, якщо ближче знайомлюся з людиною. Або коли прямо запитують про правильність висловлювань. Іще на дорослих слід впливати "соціальними ліфтами". Українська мова має стати основою для кар'єрного зростання. Якщо керівництво користується російською, то й підлеглі вважають це нормальним. Взагалі, я за використання всіх методів українізації — від прохання до суворих вимог.
Чи ділитеся своїм досвідом з вивчення мови з іншими?
— З колегами по громадській організації розробив настільну навчально-розважальну гру "Важниця". Вона спонукає вивчати українську мову, літературу, культуру та історію. Гравці у невимушеній атмосфері міркують над історією України, мовою та літературою. Розрахована на школярів і дорослих. Проводимо змагання з "Важниці" у навчальних закладах міста. В них вже взяли участь понад дві тисячі осіб із 40 установ. Обов'язкова умова для учасників — спілкування українською.
1 
1
Коментарі