— Отримую 1497 гривень пенсії, останній раз додали 122. Гроші йдуть на комуналку, — говорить 62-річна Ганна Копитко з села Сосонка Вінницького району. — Замість потрібних 30 років стажу маю тільки 27. Думаю, в березні надбавка мені не світить.
— Добре, що маю корову. Занесла молоко на базар і є додаткові 2 тисячі на місяць. Можу оплатити і газ, і світло. Раз на місяць купляю на 500 гривень корму корові, щоб надої були більшими. Торік мала субсидію. Цьогоріч не призначили. Діти приписані в будинку. Поїхали на заробітки за кордон. Люди в такій ситуації добиваються субсидії. Оббивають пороги соцзабезів. А я не бігала з документами. Хоча торік добре було. За газ платила 115 гривень. Стала більше економити на продуктах. Маю свої овочі. Купляю тільки моркву та капусту, бо не вродили торік. Рідко беру свіжий хліб. Щотижня по вулиці їздить машина з черствим. Люди купують його коровам, собакам, курям. Попадаються непогані буханці, яким не більше двох-трьох днів.
— У грудні минулого року пенсію підвищили на 45 гривень — до 1550. Пішла в пенсійний фонд довідатися, чому так мало. Пояснили — через те, що працюю. Влаштувалася прибиральницею. Написала заяву, щоб у січні забрали добавку. Отримала знову 1505 гривень пенсії. Наступні підвищення на мене не будуть розповсюджуватися, — каже 62-річна Любов Соколан із Черкас.
— На роботі отримую 4 тисячі зарплати. Роблю два дні по 12 годин, потім маю два вихідні.
Після виходу на пенсію практично весь час намагаюся підпрацьовувати, бо вижити на ті гроші нереально. Сторожем була на фірмі, що виготовляє вікна. Потім — у санаторії двірником. Робила прибиральницею на пивзаводі та в супермаркеті. Цей місяць майже 3,5 тисячі гривень за квартиру треба віддати. Субсидії не отримую. З квітня не нарахували, хоч документи подала. Раз на місяць ходжу в драмтеатр на виставу — беру квиток за 30 гривень. Щоб купити чоботи, збираю кілька місяців. Шукаю знижки. Одягаюся в секонд-хенді.
— У мене 26 років трудового стажу. Працювала вихователем у дитячому садку. Чоловік — колишній військовий. Покидало нас по світу. Кожних два-три роки на нове місце його переводили. Жили практично на валізах, — розповідає 62-річна Олександра Яксманицька зі Львова.
— На новому місці не завжди була для мене робота. Ще й троє дітей на руках. Тепер виходить, наче я ледацюга, не хотіла працювати. Отримую жебрацьку пенсію — 1519 гривень. Довго платили 860. Тоді по 100–200 гривень додавали. Останній раз у листопаді підняли на 60.
Олександра Миронівна з чоловіком Володимиром Петровичем, 63 роки, мешкають у трикімнатній квартирі. Цього року їм не дали субсидії. За комунальні послуги платять 3000–3500 грн.
— Пенсія чоловіка — більше 4 тисяч. З літа працює в охоронній фірмі, має мінімалку. Тому чиновники вважають нас добре забезпеченими, — каже Яксманицька. — Але грошей ледь вистачає, аби до кінця місяця дотягнути. Моя пенсія одразу йде на продукти. Нового одягу практично не купуємо. У чоловіка проблеми з тиском, тисячу щомісяця залишаємо в аптеці. Раніше двічі на тиждень доглядала сусідську дівчинку. Батьки платили мені 30 гривень за годину. Цього року вона пішла до школи — вже няньки не потрібно.
63-річна Катерина Пилипенко з Умані на Черкащині працювала 25 років у торгівлі. Була продавцем, заввідділу і директором продуктового магазину.
— Коли мені виповнилось 45 років, магазин закрили. Написала бізнес-план, почала бізнес. Їздила в Хмельницький по товар. Справно платила в Пенсійний фонд внески. На пенсію вийшла в 55 років. Нарахували 794 гривні. Поступово сума збільшувалася. Зараз отримую 1497 гривень. Останннього разу мені не добавили й копійки, — говорить пенсіонерка. — Чоловік теж на пенсії. Має 3 тисячі гривень. П'ять років лікується в онколога. Вранці виносить мені сумки на базар, а ввечері — забирає. Живемо в приватному будинку на 70 квадратів. Отримуємо субсидію. Але її так зменшили, що на комунальні послуги йде більше, ніж моя пенсія. Торік обов'язкова плата була 961 гривня, а цього року — 1275. З торгівлі маю щомісяця трохи більше тисячі. Щомісяця плачу 60 гривень охороні, 25 — за місце і 200 в податкову за патент. Ногами погано ходжу, бо всі в варикозі. Стою на базарі в мороз і спеку. В Хмельницький майже не їжджу. Товар звідти передають потягом. Частіше в борг. А я тоді відпрацьовую і скидаю гроші оптовикам на картку.
— На двох із чоловіком отримуємо щомісяця десь 5500. У жовтні торік додали по сім і дев'ять гривень. А в листопаді мені підняли пенсію на 180 гривень, а чоловікові нічого не доплатили, — розповідає 77-річна Марія Романюк із міста Дубно на Рівненщині.
— Як у Пенсійному ті виплати нараховують, розібратися не можемо. В чоловіка більший стаж роботи, була вища зарплата. Живемо вдвох у чотирикімнатному будинку. Воду використовуємо зі своєї свердловини. На газ та світло маємо субсидію. Тримаємо курей, поросят. Трохи городу біля хати. Нам вистачає. Минулого року вікна в будинку поміняли на пластикові. Тепер отримуємо менші рахунки за газ. Плануємо ще двері вхідні нові поставити.
8 
35413
Коментарі