Аліна Ворсул, 20 років, Черкаси:
— Почувалася бідною, коли працювала в супермаркеті касиром. Графік — із сьомої ранку до 22:00, фізично важко. Зарплата була близько 2 тисяч гривень. Більшу частину віддавала за оренду квартири. Економила на всьому. За півроку звільнилася. Захоплювалася манікюром і вирішила це зробити своєю професією. Мала невеликі заощадження, трохи рідні допомогли. Закінчила курси, купила матеріали для роботи. Тепер офіційно ніде не працюю. Вдома роблю манікюр і педикюр. Маю постійних клієнтів, сама планую графік роботи. Те, що заробляла в магазині за місяць, зараз маю за кілька днів.
Василь Рідкий, 66 років, Чорнобай Черкаська область:
— Ми з дружиною на пенсії. Я відпрацював майже 30 років зоотехніком, вона — медсестрою. Заробили мінімальну пенсію. Син 20-річний Вадим мав інвалідність, але її зняли. Нашої пенсії вистачає, щоб оплатити комунальні послуги та купити щось із ліків. Від ранньої весни до пізньої осені змушені жити в селі Ревбинці, за 15 кілометрів від райцентру. Обробляємо 10 соток городу, є 10 вуликів. У Чорнобаї маю однокімнатну квартиру. Сказали, щоб усі проводили індивідуальне опалення. Через мільйонні борги ліквідують централізоване. В районному бюджеті немає грошей, а держава не хоче допомогти. Половина людей уже встановила котли, в решти немає грошей. Хтось буржуйку ставить, хтось у дітей перезимує. Дехто житиме без опалення. Не знаю, що робив би, аби не "заначка" моєї покійної матері. На нормальний котел треба майже 14 тисяч гривень. Ще стільки коштує причандалля і робота. Планували цього року купити нам із дружиною нове зимове взуття та одяг. Але доведеться доношувати старе.
Оксана Дутка, 37 років, Івано-Франківськ:
— Працюю менеджером із туризму. За останній рік доходи не змінилися. Як отримувала 4 тисячі гривень зарплати, так і залишилося. Але витрати суттєво зросли. Майже все йде на харчування. На продуктах не економлю, маю двох синів. Їм треба добре харчуватися. Із чоловіком не живу, аліменти на дітей дає маленькі. Дякую своїм батькам, які допомагають. Коли дивлюся на гарний одяг, який не можу придбати, то почуваюся бідною. Але ніколи не шкодую грошей на щось смачненьке. Також на догляд за собою.
Юлія Вороніна, 23 роки, Вінниця:
— Живу з батьками, працюю адміністратором. Переважно гроші витрачаємо на харчування. Намагаємося економити на комунальних послугах. Відчула себе бідною, коли торік купувала пуховик. Ціна дорівнювала моїй зарплаті — 3800 гривень. Продавець запропонувала виплачувати за товар частинами.
5 
35413
Коментарі