По-справжньому зимова погода, яка встановилася в Києві, ще не так давно була би справжнім святом для юних спортсменів. Парки, сквери, шкільні спортивні майданчики і загалом територія поміж будинками перетворилися б на місця, де діти щодня грали б у хокей, каталися б на ковзанах, лижах та санчатах. Повсюди лунав би веселий дитячий сміх.
Тепер вечорами у місті тихо. У парках не видно лижні, не заливають ковзанок. Хіба що на єдиній у місті сніговій горі з підйомником розважаються любителі з'їхати донизу на гірських лижах чи сноуборді. Та ще маленькі діти катаються з метрових гірок на санчатах. Шкільні спортмайданчики вкриті товстим шаром нерозчищеного снігу.
Зимовий спорт, звісно, існує й тепер. Але побачити юних хокеїстів чи фігуристів можна лише на кількох погано обладнаних закритих ковзанках, де їхні тренування схожі швидше на випробування екстремалів. Є й "комерційні" ковзанки, обладнані у великих торговельно-розважальних комплексах. Але до спорту їх існування не має практично жодного стосунку: це просто катання по тісному колу для розваги.
Як наслідок — українських спортсменів практично немає на жодних із десятків міжнародних зимових змагань. Виняток становить хіба що біатлон. На нього спрямовані всі наявні ресурси вітчизняного зимового спорту.
Старих часів не повернути. Сучасним дітям для спортивних занять слід створити сучасні умови. Це давно зробили за кордоном, де вдосталь прокладених спеціальними машинами, обладнаних роздягальнями та освітлених трас для лижників. Там комфортабельні ковзанки для фігуристів та хокеїстів працюють чи не в кожному містечку на 10 тисяч жителів. Зимовий спорт став одночасно і масовим відпочинком для мільйонів, і способом підготувати майбутніх чемпіонів, і вельми прибутковим бізнесом.
Судячи із того, що одяг для бігу на лижах не продають в Україні в жодному магазині, а хокейні ключки та шайби лежать у глибині полиць, про масовий зимовий спорт у нас поки що не може бути й мови. Шкода — надто сприятлива для цього тепер погода.
2 
1
Коментарі
3