Пʼятниця, 13 червня 2008 07:04

Василь Бабала винайшов технологію відновлення дзвонів

Автор: фото: Олена ДЗІК
  Василь Бабала дзвонить у свій перший відреставрований старовинний дзвін у селі Рукомиш Бучацького району Тернопільщини. Його голос звучить рівно хвилину. Поряд видно звичайний чавунний дзвін
Василь Бабала дзвонить у свій перший відреставрований старовинний дзвін у селі Рукомиш Бучацького району Тернопільщини. Його голос звучить рівно хвилину. Поряд видно звичайний чавунний дзвін

Власник ливарного кооперативу "Іскра" в райцентрі Бучач на Тернопільщині Василь Бабала, 54 роки, єдиний в Україні ремонтує давні церковні дзвони. Технологію винайшов сам. Роботи проводить за власний кошт. Недавно йому вдалося приварити 20-кілограмовий уламок металу до старовинного дзвону із села Романівка Теребовлянського району Тернопільщини.

— За наш дзвін бралося багато людей. І до Львова возили, і у Тернопільський технічний університет. Але все марно, поки до справи не взявся місцевий меценат Василь Васильович, — розповідає про Бабала 46-річний отець Михайло Суханець із церкви святого Онуфрія у селі Рукомиш Бучацького району. — Благовіст, який мовчав понад 60 років, знову "заговорив". Тепер на усі великі свята ним дзвонимо.

Рукомиський дзвін вагою півтонни виготовили італійські майстри у середині XVIII ст. на замовлення графа Миколи Потоцького. А 1939 року під час боротьби з релігією більшовики скинули його з 11-метрової дзвіниці. Потім замотали в куфайки, щоб не дзвонив, і били зверху молотками. Поверхню вкрили тріщини.

Доки енкаведисти шукали вантажівку, щоб вивезти метал, четверо селян устигли закопати дзвін біля річки. Його знайшли 20 років тому. Останній із тих чотирьох перед смертю вказав місце схованки.

— Я мріяв навчитися відливати дзвони. Але для того треба мати сплави олова, міді, бронзи і срібла. А ми на заводі випускаємо чавун і маємо справу тільки з цим матеріалом. Та й багато старовинних технік виготовлення пропали. І коли священик 2003-го попросив допомогти полагодити благовіст, вирішив спробувати, — каже Василь Бабала. — Так я заразився "хворобою" дзвонів.

Якось до Рукомиша приїжджали поляки. Казали, за таку роботу в їхній країні заплатили би стільки, що дітям-онукам майстра не треба було б працювати. Та Бабала не хоче, щоб йому платили за ремонт дзвонів. Переконаний: якби брав із парафіян гроші, то нічого не вдалося б зробити.

На пошук потрібної технології власник заводу із робітниками витратили майже три місяці. Спочатку болгаркою очистили поверхню від попередніх слідів зварювання. Потім розробляли тріщини. Щоб не поширювати їх далі, просвердлювали наприкінці кожної дірки. Після цього за допомогою коксової пічки дзвін розігрівали до максимальної температури — майже 600 градусів. Коли метал починав плавитися, бралися за латання.

Відтоді до Бучача привезли шість пошкоджених дзвонів. Ремонт триває близько тижня.

Першим у відновлений дзвін завжди вдаряє Василь Бабала. А за ним підходять дзвонити 30 робітників заводу.

— Тут був відбитий шматок вагою 20 кілограмів. Якби відломок не привезли, нічого не можна було би полагодити, — показує майстер слід від зварювання на 650-кілограмовому дзвоні із села Романівка Теребовлянського району. — Щоб дзвін звучав, у нього має бути однорідний хімічний склад. Так само, як у кришталевого стакану.

Цей дзвін німці вивезли із Романівки 1944-го. Збиралися переплавити на снаряди. Проте потяг за призначенням не доїхав.

Найстаріший дзвін, який привезли на ремонт до Бучача, датують 1600-м роком. Його доправили із села Куропатники Бережанського району без серцевини. Спершу майстри прикрутили гайку і контргайку приблизно на тому місці, де лишився слід від ударів. Потім регулювали висоту. Слухали, де звук найкращий.

— Ми не можемо знати, чи так само звучав той дзвін 400 років тому. Але все одно то була найгарніша музика серед усіх дзвонів, які я чув, — усміхається Бабала.

Додає, що один із відновлених дзвонів назвали на його честь:

— Дзвін із села Цвітова Бучацького району мав тріщину через усю поверхню. Тому 60 років мовчав. Коли віддали в церкву після ремонту, отець запросив мене на його хрестини. Бо дзвони охрещують так само, як і людей. І після встановлення нарекли Василієм. А я тоді усю відправу був дзвонарем.

Чим більше срібла у дзвоні, тим мелодійніший звук. Старі дзвони важко ремонтувати — срібло при високій температурі згорає. А от тріщину на дніпропетровському виробі з Володимирського храму у Бучачі вдалося залатати за три дні.

Зараз ви читаєте новину «Василь Бабала винайшов технологію відновлення дзвонів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода