"О, двері відчинені! Певно, екскурсія. Тепер все більше людей хочуть побувати на годиннику ратуші. Місто стало популярним, дзиґарі — теж. Екскурсія дешева — 2–3 гривні. На день Львова було стільки охочих, що я боявся, аби сходи не провалилися", — розповідає головний годинникар Львова 36-річний Тарас Бас. Вже понад 20 років він слідкує за найбільшими механічними дзиґарями міста на верхівці вежі львівської ратуші.
Із четвертого поверху міської ради, за металевими дверима, починаються вузькі дерев"яні сходи, що ведуть до годинника. Усього 306 сходинок. Їх ще називають "сходами кохання". Все частіше на верхівку ратуші приходять наречені після шлюбу і присягаються одне одному в любові.
— Перевірені часом, — Тарас гупає ногою по сходах. — Уже трохи скриплять, але ще міцні. Ними кожен день по два-три рази спускаюся та піднімаюся. Сьома ранку, а я вже на горі. Поки понакручую все, з мене аж тече.
Що вище, то стає холодніше. Чути, як завиває вітер: протяги. Підходимо до серця годинника. "Цок-цок" — б"ється. Механізм завдовжки зо два метри розтягнувся вздовж усієї кімнати. Стіни довкола бляшані, в кутку — збитий з дощок засмальцований столик.
— Змайстрував під час ремонту, так і стоїть, — пояснює Тарас. — Ремонтуємо дзиґарі не часто. Останній раз — півроку тому. Ходу вистачає на дві доби, але, як і будь-яка стара техніка, годинник може вийти з ладу. Він дуже чутливий до погоди. Мороз — відстає, спека — спішить. Від вітру часто збиваються стрілки. Пам"ятаю, як відкрутилася гайка, що кріпить півтораметрову стрілку. Навіть думати не хочу, що могло б статися, якби вона впала вниз.
Годинникові треба багато ласки і змазки
Засукавши рукава, чоловік починає накручувати механізм. Від нього на 40-метрових ланцюгах звисають три великі гирі по 80, 90 та 120 кг та маленька — 15 кг. Кожну з них він піднімає, намотуючи ланцюг на великі котушки. Захекавшись, витирає лоба.
— Тут головне — знати усі слабкі місця. Завжди жартую, що годинникові треба багато ласки і змазки.
Тарас Бас розповідає, що львів"яни дуже уважно слідкують за часом на ратуші. Буває, дзвонять пізно ввечері і повідомляють, що дзиґарі неправильно йдуть чи не "пробамкали" скільки слід.
— Тоді все кидаю і біжу на ратушу. Навіть на день не можу відлучитися з міста. За 20 років ще жодного разу не був на лікарняному. Колись мав гайморит, в лікарні зробили проколювання. Треба було удома полежати. Та де там. Мусів йти на роботу. З носа кров капає, температура, а я накручую годинник.
Головний львівський годинникар отримує 400 грн зарплати. Аби прогодувати сім"ю, змушений підробляти. Що саме робить, не зізнається.
Тарас Бас з дружиною, сином, донькою та старими батьками живуть гуртом у трикімнатній квартирі.
— Навіть на ремонт не можемо грошей назбирати, стіни грибком покрилися. А колись було легше жити, — зітхаючи, згадує Тарас. — Я працював на "Кінескопі", одержував 400–500 рублів. Вистачало на все. Потім завод закрили. Заробляв, як міг — мив машини, латав взуття, встановлював антени. Батько тоді якраз працював у міській раді кочегаром, електриком і годинникарем водночас. Взяв і мене до себе. Шкода, що він вже старий, не може по сходах підноситись. Тепер уся надія на мене.
10-річний син Роман вже сам накручує найменшу котушку. Хлопець дуже любить змащувати механізм, знає усі куточки.
— Як тільки неділя, збирається зі мною на роботу. Хапає масльонку і давай вимащувати деталі. А мала більше любить наставляти час.
Годинник вибиває 11 годину ранку. Голосний звук заважає розмовляти. Тарас жестами показує, що треба перечекати. Затягується цигаркою.
— На святкування міста дзиґарі могли зупинитися, — каже, коли стихло. — Районний військкомат викликав мене на збори. Від міськради довелося писати прохання, аби годинникаря звільнили від військового обов"язку. А коли ми переходили на зимовий час, годинник двічі вибивав третю годину ночі. Механізм такий, що назад стрілки не переводяться. А переводити їх вперед на 11 годин було не під силу.
Механізм розробив австрієць Вільгельм Штіль
Діаметр циферблата львівського годинника — 2 м 70 см, довжина великої стрілки — 2 м, малої — 1,5 м. Екскурсовод Лілія Баранська, 57 років, розповідає, що таких великих механічних дзиґарів у Європі залишилося всього два — у Львові та у Відні. Механізм львівського змайстрував австрійський годинникар Вільгельм Штіль у 1848 році.
Того ж року львівська ратуша горіла. Під час пожежі дзиґарі зазнали чималих пошкоджень, але секундний механізм дивом уцілів. Реставрація тривала два роки. На верхівці ратуші є дзвін, який привезли з Австрії 1851 року. На ньому латиною написано: "Люди добрі, не проспіть царства Божого". Кажуть, якщо стати під дзвін у повну годину і задумати бажання, воно здійсниться. Дзвін важить 700 кг і містить 140 кг чавуну, по 280 кг міді та срібла.
2 
1
Коментарі