Малу козулю знайшли в густому бадиллі картоплі за селом Яревище Старовижівського району на Волині. Нині Кузя прижився у сільській родині Сехів. Гасає городами за верескливими поросятами й не дає спокою собаці Рексові.

Хату Сехів у Яревищі знають усі. Відколи там живе козуля, селяни називають обійстя "зоопарком". Водять туди дітей, аби почесали за вухом і погодували батоном дикого козлика. Кузя людей не боїться — горнеться до кожного. Однак не дуже ладнає з хатньою кицькою Муркою. Надто гострі в неї кігті.

— Одному чоловікові козлик руки облизує, а від іншого ховається в кукурудзі. Видно, відчуває, де добра, а де лиха людина, — гладить по спині козулю глава сім"ї Петро Сех, 49 років.

Немічне козленя знайшов 26-річний Ростислав Сех. Липневого вечора хлопець копав картоплю на городі біля лісу. Раптом почув тихе мекання в густому бадиллі. Розгорнув листя — а в неглибокій борозні мокре руде телятко тремтить від холоду й намагається піднятися з колін на копитця. Задня нога зламана. Козуля-мати покинула новонародженого.

— Узяв на руки. А воно відразу мордочку під пахву мені запхало й наче дитина плаче, — пригадує хлопець. — Що було робити? Його ж пси розірвуть. Поніс до хати.

Майже місяць козулю тримали в передпокоях і годували молоком із пляшки з соскою.

— Кузя, Кузя, — кличе козлика Петро. — Бачите, обертається. Він уже через тиждень почав озиватися на ім"я.

Відколи тварина стала на ноги, живе у стайні. Полюбляє спати на дивані веранди. Часто лежить під столом на кухні, коли родина сідає обідати. Надвечір усамітнюється в кукурудзі за хатою. На ніч слухняно повертається до стайні. Там у нього солом"яний матрац і свіжий корм.

— Кузя дуже перебірливий у їжі. Пасеться на ліпших травах, ніж корови, — каже господиня Галина Сех, 47 років. — Він у нас гурман. Бульбу їсти не хоче. Увечері підгодовуємо порізаними яблуками, цукровими буряками і хлібом. Але найбільше полюбляє білі гриби, огірки й листя вишні.

Жінка спробувала розворушити сонну тварину. Почала імітувати чмихання. Козуля скочила на ноги й побігла до брами. Я кинувся навздогін, щоб не втекла.

— Не бійтеся, Кузька далеко не йде, тримається дому. Розумна тварина, — зауважує Петро.

Господарі розповіли, як козуля привела людей до зниклого трирічного внука.

— Малий Андрійко грався біля хати й десь подівся. Почали шукати — нема, — пригадує Галина Ананіївна. — Усі перелякалися, бо річка поряд. Бігаємо, кличемо малого. А тут Кузя під бік штовхає. Дивиться мені в очі й мордочкою на садок тиче. Відбіг на крок, оглядається — чи йду за ним. Отак обоє ми дійшли до бузка. Дивлюся — дитина спить у густій траві. Із тої радості Кузю розцілувала.

Козуля швидко росте. На людських харчах набрала 40 кг ваги. Зріст — майже 1 м. Часто зі смутком поглядає на ліс. Щоразу все далі заходить від хати. Господарі пильнують домашнього улюбленця від випадкових мисливців. Думають, куди згодом його прилаштувати.

— Він настільки прижився з людьми, що в лісі навряд чи виживе, — гладить Кузю Галина Сех. — У нас браконьєрів багато. Він довірливий — точно потрапить комусь на приціл.

Глава сім"ї Петро хоче їхати до Луцька і просити дирекцію місцевого зоокутка, щоб доглянули тварину. Коли відмовлять — поїде до Рівного чи до Львова.

У луцькому зоокутку, що на території міського парку відпочинку. Доглядачі готові забрати козулю вже навесні. Нині в зоопарку утримують чотирьох козуль, десятьох плямистих і благородних оленів.

×