Пако

 

Письменник Юрій Покальчук зафарбовував сивину і користувався пудрою. Коли сторонні дізнавалися його вік, дивувалися. А він ображався. Бо вважав, що молодість не обмежується кількістю прожитих років.

Мені вдалося поспілкуватися з Покальчуком восени 2004-го. З однокурсниками відбували громадянський обов"язок на "помаранчевому"  Майдані. Ночували, де випаде. Якось один із товаришів запропонував поїхати до Покальчука — був із ним знайомий.

Удома Юрко швидко розподілив обов"язки. Сам розлив горілку по келишках.

— Життя налагоджується, — прицмокнув після першої чарки.

Затим йому хтось зателефонував.

— Гаразд, бувай, маю важливіші справи. У мене тут студенти зі Львова, — поклав слухавку і заходився перемикати канали на телевізорі. Тицьнув пальцем в екран. — Це мій брат Олег.

Стишив звук і продовжив розмову.

Спати у ванній — це краще від сексу

Ми по черзі вкладалися спати. Хлопчина, який протримався найдовше, переповідав, що вже під ранок Покальчук поклав йому руку на плече і поцікавився:

— Ти знаєш, що друзі називають мене Пако?

На ранок з"ясувалося, що нас на одного менше. Шукали по всіх кімнатах, виглядали з балкона, а Пако жив на 20-му поверсі. Потім помітили, що двері до ванної зачинені зсередини. Почали стукати. За кілька хвилин почули:

— Уже виходжу.

Покальчука цей випадок дуже розвеселив:

— Спати у ванній! Мабуть, це краще від сексу.

Рік тому, 10 вересня, Покальчук помер. Йому було 67.

×