Два старовинні водяні млини досі стоять у селі Нижній Бистрий Хустського району Закарпатської області. Одному з них понад сто років, другому — близько двохсот. Жителі села ще кілька місяців тому мололи на водяному кукурудзу та пшеницю.
Селом протікає річка Ріка. У присілку Лісний переходимо її дерев"яним містком і піднімаємося стежкою до хати 29-річного Івана Росохи. Млин на потічку, який впадає до Ріки, звів ще його прадід.
— Біля млина довгі роки порався батько, — розказує Іван Росоха. — Як помер, я перебрав керування. Та недавно водяне колесо розпалося. А нове зробити годі — то часу немає, то жерсті...
Іван Росоха нещодавно повернувся із заробітків у Росії. Привезені гроші хоче вкласти у відновлення млина.
— Ідіть сюди, — запрошує. — Подивитеся, яке маю водяне колесо.
Від хати стежкою спускаємося до невеликого млина. Стіни зведені з каменю й перекриті червоною черепицею. Над зламаним зовнішнім колесом — дерев"яний валик, яким пускають воду. Усередині теж усе дерев"яне.
— А знаєте, як він працює? — випитує господар. — На велике колесо падає вода і приводить його в рух. Колесо рухає вал і друге колесо, зубці якого — ціви — почергово потрапляють на веретено із залізним валиком, — пояснює Іван Росоха. — Тоді валик крутить кам"яні жорна в "тулубі", складеному з дерев"яних брусочків. А ось тут, — показує рукою вгору, — міститься "кіш" — барабан, у який засипаю зерно.
Скільки сюди людей переходило молоти — нікому не відмовив, — мірошник кладе руку на груди. — Я за роботу грошей ніколи не брав, як і покійний батько. Віддячували нам готовим продуктом. Із 50-кілограмового мішка борошна люди лишають кілограм. Затрат тут ніяких, окрім води.
Із мішка борошна люди лишають кілограм
До другого сільського млина у Нижньому Бистрому треба пройти кількасот метрів у присілок Мелиндюк. Дорогою зустрічаю селян.
— Муку на мелай (кукурудзяна каша. — "ГПУ") електричні верстати "перепалюють", — запевняє 45-річна жителька Нижнього Бистрого Олена Петруляк. — А з-під водяного млина маєте натуральний продукт. Я завше ходила до Івана, а відколи млин зламався, доводиться до сусіда на електричний носити кукурудзу. Каша вже не так смакує.
79-річну Федосію Росоху, яка теж колись управляла млином, зустрічаємо на ґанку.
— Отсему млинові близько двохсот років. То ще мого чоловіка-небіжчика прадід робив, — показує на кам"яні руїни без даху. — Перекриття впало два роки тому, коли були великі сніги. А новий дах покласти нікому: діти з онуками живуть далеко.
Кам"яна споруда, на яку повалилися дерев"яні балки, вже й не схожа на млин.
— Тепер лиш би"го закрити та воду пустити — і можна молоти, — запевняє Федосія Дмитрівна. — Доки чоловік жив, люди возили і пшеницю, і кукурудзу. А як умер — я сама не маю сили. Ходжу до бірова (сільського війта), щоби допоміг на перекриття. Обіцявся помогти.
— На Закарпатті залишилося всього кілька водяних млинів — у Хустському, Міжгірському, Великоберезнянському, Рахівському районах та в Ужгородському музеї архітектури і побуту, — каже головний спеціаліст Закарпатського обласного управління культури Томаш Сопко, 49 років. — Жоден із них не діє. А колись у кожному селі було по два-три. Відтоді як перейшли на електричні млини, люди почали забувати про культурну спадщину. Деякі з водяних млинів можна ще відродити.
На відновлення млинів виділятимуть гроші
— Я домовився з людьми із українсько-швейцарського проекту розвитку лісового господарства на Закарпатті "Форза" про допомогу у відновленні млинів, — розповів сільський голова Бистрого, що в Хустському районі на Закарпатті, Степан Бритвак, 48 років. — Вони мають приїхати й оцінити, скільки потрібно грошей вкласти. Але відновлюватимуть споруди самі селяни. Млини можуть слугувати за туристичні об"єкти. Подивитися на них приїздить чимало туристів з Києва, Львова, з-за кордону.
2 
1
Коментарі
1