"Якої мінералки? Тут люди їсти хочуть"

Чим дешевший заклад харчування, тим гірше в ньому ставляться до відвідувачів. Такого висновку дійшли кореспонденти "ГПУ", коли відвідали шість кав"ярень і ресторанів Львова. Задля експерименту замовляли склянку мінералки, сиділи з нею півгодини-годину.

На львівському вокзалі "Приміський" є кафе з трьома столами. У п"ятницю по обіді на вільне місце чекають троє людей.

— Налийте мені, будь ласка, стакан мінеральної води, — прошу в офіціантки років 40.

— Якої мінералки? — перепитує суворо. — Тут люди їсти хочуть. Надворі купіть цілу пляшку та й напийтеся.

Заходжу в кафе "Ненажера" навпроти вокзалу. Надпиваю воду, витягаю газету. Через хвилин 15 офіціантка забирає посуд.

— Ви ще довго? — звертається до мене. — Клієнти заходять, бачать, що нема вільних місць і виходять. Нас за таке керівництво сварить.

У піцерії "Челентано" на вул. Городоцькій також людно. Прошу офіціанта налити склянку мінералки.

— Ще що? — питає.

— Більше нічого, — знизую плечима. Плачу 2,5 грн, займаю вільний столик біля вікна. Через 10 хв. офіціантка збирає брудний посуд зі столів. Мою наполовину наповнену склянку теж уносить.

За склянку "Бонакви" плачу 16 гривень

У двоповерховій кафе-читальні "Кабінет" у центрі міста часто обідають чиновники, депутати обласного рівня. Зі склянкою мінералки за 10 грн проводжу півгодини. Ніхто на мене не реагує.

У ресторані "Віденська кав"ярня" за барною стійкою стоять дві молоді офіціантки. Коли чують про замовлення, переглядаються, усміхаються. Наливають "Миргородську" з півторалітрової пластикової пляшки. Плачу 1,2 грн. Одна з працівниць починає мити шваброю підлогу, мій столик оминає. Дякую за воду.

— На здоров"я, — сміються вслід офіціантки.

У холі елітного ресторану "Леополіс" на вул. Театральній неподалік Оперного театру підходить швейцар. Забирає пальто і проводить у середину. За склянку мінеральної води "Бонаква" плачу 16 грн. Офіціант проводить до сервірованого столу. Півгодини, доки сиджу, ніхто на мене не звертає уваги.

— Будь-який клієнт, який переступив поріг закладу харчування, має прийматися якнайкраще, — говорить директор Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму Ганна Балущак, 50 років. — У Львові багато власників таких закладів далекі від сфери послуг. Мають гроші, відкривають кав"ярні, але їм бракує відповідної кваліфікації, досвіду. В європейських країнах відвідувачу однаково раді: мінералку він замовив чи повноцінний обід.

×