37-річна Галина Марущак із райцентру Козова на Тернопільщині — інвалід першої групи. У жінки не розгинаються пальці на руках і ногах. Провідні українські та російські лікарі казали, що вона ніколи не зможе ходити. Галину поставили на ноги в німецькому місті Дамп.
— Заходьте, донька чекає, — зустрічає мене на подвір"ї старенької хати 66-річна Ніна Марущак, Галинина мати. Батько Петро, 73 роки, порається по господарству — годує свиню й курей.
Ідемо темним коридором до маленької світлої кімнати. На акуратно застеленому ліжку сидить жінка в червоному спортивному костюмі. Неподалік, на столі, електрична швейна машинка. Стіну прикрашають великі плакати зі звірами.
— Це все мені в Німеччині подарували, — розповідає. — У клініці дали ліків на три роки. У нас вони дуже дорогі. Там я маю багато друзів, а тут — ні. У нас "нє імєй сто друзєй, а імєй сто рублєй".
Тепер найближчі люди для Галини Марущак — товариші з клубу для неповносправних "Силоам". П"ять років поспіль вони щосуботи збираються в центрі Козової.
Під час розмови Галина ховає руки в кишені.
— У травні їду в Німеччину на огляд до свого лікаря. Віза вже відкрита. До Львова завезуть, а далі автобусом сама поїду. Це вже моя четверта поїздка до Німеччини. З 1995-го постійно їжджу на огляди.
Галя росла здоровою дитиною. У восьмому класі почало боліти коліно. На випускний іти вона вже не могла.
— Поставили діагноз "ревматоїдний артрит", — каже Ніна Марущак і нарізає скибками великий кекс, схожий на паску. Його передала з Італії її старша донька Оксана, 42 роки. — По півроку Галя в лікарнях лежала, а потім знову до школи. Де тільки ми з нею не були — в Тернополі, Києві, Харкові, Саках, Москві.
До Київського інституту ортопедії потрапили у 86-му. Але їх відправили назад до Тернополя. Мовляв, там теж лікують, а тут — радіація.
— Усюди казали, що вже запізно. В Москві пояснили, що причиною хвороби стала інфекція, занесена ще в дитинстві. Тоді були багаторазові шприци.
У клініці дали ліків на три роки
Коли до Козової приїхали гості з німецької християнської громади, Ніна Марущак звернулася до них. Показала історію хвороби, просила привезти доньці якихось ліків. Німці взяли виписку з історії. Згодом приїхали за хворою — Галю погодився оглянути лікар із тамтешньої "Остерклінік".
Галя добре пам"ятає першу подорож до закордонної клініки в 1995 році. З хати її виносили на кріслі. Рухатися не могла. Інвалідного візка не мала. З мамою їхали у трейлері три дні. Їх віз німець Берндт Пітрук, представник християнської громади "Вульфсгагенгюттен".
— Клініка розташована на курорті Дамп, — розказує Галина. — Це біля міста Кіль. Будинок лікарні шестиповерховий. Там і море близько. Але дуже сильні вітри. Холодно.
Грошей, зібраних у Козовій, Галі вистачило лише на дорогу.
— Німецька громада дала оголошення на радіо і телебачення, — говорить пані Ніна. — Назбирали сорок тисяч марок. Мали чим заплатити за обслуговування, медикаменти й харчі. Операція коштувала дуже дорого — півмільйона марок. Але Галя була першою пацієнткою з України, тому її прооперували безплатно.
Головний лікар подивився на молоду красиву пацієнтку, погладив по голові й сказав щось по-німецьки. Колись Ніна вивчала цю мову в школі — але не могла зрозуміти слів.
Перекладач заспокоїла її: лікар сказав, що Галину треба поставити на ноги.
Сусідкою Марущак по палаті в "Остерклінік" була Геля Группе, дружина директора фірми морозива "Шиллер". Вона пригощала українку морозивом, давала одяг, підтримувала. Галя й досі листується з нею.
Оперували жінку дев"ять годин. Коли отямилася після наркозу, зателефонували матері. Сказали, що можна приїхати.
— Я молилася в громаді. Приїхала, а моя Галя — як після аварії. Вся в бинтах. До ніг прив"язані баночки, в які стікає кров. Вона плаче, а я тримаюся як можу. Побула кілька хвилин. А наступного дня приїжджаю — доньки нема! Тільки баночки лишилися. Виходжу в коридор, назустріч мені йде лікарка. Каже, її перевели з реанімації до іншої палати. Знайшла. Дивлюся, лежить моя Галя, усміхається. А я — в плач.
На третій день після операції пані Ніна поїхала додому: закінчився термін візи. Галя залишилася на дев"ять місяців у громаді. У вільний час шила на машинці й гачкувала звіряток.
— Через два місяці дзвонить Галя й каже, що вже пані, — згадує Ніна зі сльозами в голосі.
— Сама зійшла сходами з другого поверху.
Галинине плетиво показують на виставках
У десять років жителька райцентру Козова на Тернопільщині Галина Марущак навчилася в"язати гачком. Працювала навіть тоді, коли захворіла на артрит і не могла встати з ліжка.
Коли жінка поїхала лікуватися в клініку німецького курорту Дамп, взяла з собою вив"язаних власноруч казкових героїв. Подарувала їх німецьким друзям і лікарям. Члени релігійної громади, які запросили Галю на лікування, організували в Дампі першу виставку її плетених робіт.
— Я щодня в"яжу годину-дві, — каже жінка. — Над одною іграшкою працюю десь три тижні.
У бібліотеці рідного селища Галини на Тернопільщині теж відкрили виставку її плетива. Експонати довелося збирати по всьому містечку — собі майстриня не залишає нічого.
2 
1
Коментарі