Велике військове шатро розбили на подвір"ї собору Святого Юра у Львові. У польовій кухні парують гарячі борщ, рисова каша з м"ясом і компот. Поряд просто неба кілька десятків дерев"яних столів. На довгі лавки сідають безпритульні та бідні львів"яни. Аромати страв поступово перебиває сморід брудного одягу та перегару.
— Зібрати на спільний благодійний обід усіх безпритульних і бідних ми вирішили з нагоди 10-річчя нашої організації, — каже директор доброчинного фонду "Карітас-Львів УГКЦ" Ярослав Лемик, 65 років. — Не хотіли робити якусь імпрезу, вирішили, що так практичніше. Запросили всіх, хто в нас буває — серед безпритульних інформація швидко шириться.
Волонтери приготували 250 порцій. Черга просувається без затримки. Кожен бере в одноразових мисках борщ і кашу. До склянки теплого компоту дають по солодкій булочці. Бідарі тихо відходять. 61-річна Рома Кузик переливає половину порції борщу в банку й ховає у сумку. Каже, що вдома на неї чекає хворий батько. Вбрана чистенько, їсть поволі.
— Якби не "Карітас", то давно Богу душу віддали би, — шамкотить беззубим ротом Рома. — А так щодня в благодійну їдальню ходимо.
Жінка в блакитному халаті приносить їй іще одну порцію — прийшло менше людей.
— Я їх усіх уже вивчила за 10 років, — розповідає соціальна працівниця Олександра Дубук, 58 років. — Ось там бабця з внуком, жінка — інвалід, — показує. — Вони постійно в нас обідають. Он там хлопець сидить — тільки з тюрми вийшов — ані хати, ані документів, нічого не має. Але багато і таких поприходили, що й не знаємо.
За столами легке пожвавлення. Чоловіки з посоловілими очима після другої-третьої порції голосно розмовляють. Жінка з розсіченою бровою та великим синцем на лівій щоці розпитує, чи не дають тут лахів.
— Женщіна, а одєжду даєте? — запитує в Олександри. Та пояснює, коли і куди прийти. За рік у "Карітасі" роздають понад 20 тонн уживаного одягу.
— А ще ж кожному треба підібрати до смаку, — додає Олександра Дубук. — Приходять сліпі — мушу розказати: ця сорочка в сині квіти, ця — у горошок. Багатьох іще й вдягнути треба — той не добачає, той пальці відморозив. Трохи важче зі взуттям, особливо для чоловіків. Ходових розмірів — 41–42-го — невистачає.
— А це тільки раз такий обід чи ще приїдете, — перепитує літній бородатий чоловік у брудній перуці. — Не будете. Тоді, може, хоча черевики мені підберете, а то зима йде, а я пальцями свічу.
2 
1
Коментарі