У закарпатському Мукачевому неподалік залізничного вокзалу розташований гуртожиток для нелегальних мігрантів. Років вісім тому в цій п"ятиповерховій будівлі працював готель для залізничників. Згодом третій і четвертий поверхи орендувала благодійна організація "Ніка", яка разом із організацією "Карітас" утримує нелегалів.
Дорога до гуртожитку лежить через залізничний місток. Вхід у будівлю із двору. Із прес-секретарем Мукачівського прикордонного загону Едуардом Стеблюком, 30 років, піднімаємося на четвертий поверх. Саме тут тимчасово утримують жінок із дітьми, а також сім"ї мігрантів та біженців. Дерев"яні двері з шибкою замкнені зсередини. Відчиняє повновида білявка у формі прикордонника. Називається Аллою. Разом із колегою Вірою вони добу через дві чергують у притулку. Кажуть, що на поверсі живуть дев"ятеро нелегалів.
У кімнаті праворуч за столиком сидять Цен Тшюнь, 24 роки, та Лін Мейтін, 20 років. Китайських дівчат затримали у Чопі. Вони майструють із кольорового паперу іграшки й тихо перемовляються рідною мовою.
— Іще 2001-го китайців, котрі втікали з країни, при депортації розстрілювали, — розповідає Едуард Стеблюк. — Тепер тамтешня влада до цього ставиться ніби лояльніше.
На ліжку з-під ковдри виглядає смаглява африканка. Літіцію Баду, 28 років, із Гани також затримали у Чопі. Жінка намагалася перетнути кордон потягом.
Навпроти кімнати — кухня: довгий стіл, раковина, три білі електричні плити. Біля однієї з них 45-річна в"єтнамка Нгуен Ту Ганг помішує двома паличками цибулю у сковорідці. Дозволяє себе сфотографувати.
У кінці коридору в кріслах сидить родина з Іраку. 42-річний Ако Амін Азіз, 28-річна Далія Джаман Рауф та двоє дівчаток 12-річна Сан Ако Амін та 9-річна Саван Ако Амін приїхали з міста Слєман. Родина дивиться передачу на якомусь південноазійському телеканалі. До телевізора у притулку підключена супутникова антена, кожен може переглядати передачі рідною мовою. Поруч у кріслі в"яже светр в"єтнамка Нгуен Ким Ганг, 48 років. Глава іракської родини, у чорному светрі й спортивних штанах, ховає голову від фотокамери. Спілкуватися не надто охочий. Нелегали володіють трохи англійською, дівчата з Іраку щось щебечуть по-російськи. Усіх затримали 1 листопада у Рахові.
Ауріна заплатила 7 тисяч доларів, щоб потрапити на кордон
— Это мы в Москве немного выучили русский, — каже молодша Саван Ако ледь зрозумілою російською. — Мы там год и три месяца прожили. И здесь уже почти три месяца.
Спілкуємося російсько-англійською. Дівчата намагаються перекладати батькам. Далія Джаман Рауф із довгим чорним, зачесаним на потилицю, волоссям, у довгому білому з візерунками светрі.
— Швізен, Швізен, — Далія намагається пояснити, що хотіли потрапити до Швейцарії.
Розповідає, що до України приїхали через Сирію та Росію. У Москві жили на якійсь квартирі майже рік. У Іраку залишилася сестра Ако Аміна та батьки Далії.
— Мы хочем в Швейцарию. В Ирак — нет. Там нет дома. Мама говорит, что в Ирак нельзя. Там плохо. Война. Нас там в школу не пускали.
Ако Амін в Іраку викладав у школі фізику, Далія Джаман ніде не працювала. У Швейцарії вже три роки живе сестра Далії з чоловіком, котра й платила гроші провідникам. Скільки саме довелося віддати — іракці не повідомляють. Далія затиснула в кулачку купюри — 83 гривні. Це всі гроші, які залишилися.
Із кімнати виходить африканка Літіція Баду. Її голова вкрита жовтими шнурками та косичками. Розмовляє тільки англійською, російської не розуміє. Пояснює, що хотіла до Італії. У Гані працювала перукаркою, але за роботу не платили. Удома залишився чоловік із 7-річною дочкою та 8-річним сином. В Україну припливла пароплавом. Із Одеси її привезли до Ужгорода.
— Афріка — ноу, — сплескує руками. — Україна — єс.
Літіція каже, що готова залишитися в Україні — тільки не депортували б.
— За родиною не сумуватиму — чоловік із дітьми незабаром мають утекти з країни, — пояснює.
Для іноземців єдина можливість залишитися в Україні — домогтися статусу політичного біженця. Та чекати доведеться не один рік. Упродовж цього часу нелегалів переселять поверхом нижче.
Саме на третьому поверсі вже чотири роки живе 66-річна Ауріна Аврага Горміс із іракського Багдада. Жінка намагалася потрапити до Німеччини. В Україну приїхала з 40-річним сином Маджетом Аделем Руфаелем, невісткою Айда Абдель Масір Нісан та онуком Світом. Друге внуча народилося по дорозі на Закарпаття, в Чернігові. Коли нелегалів спіймали на кордоні з Угорщиною, іракці попросили політичного притулку. Три місяці тому невістка з дітьми втекла до Швейцарії.
У кімнаті іракців два ліжка, невеликий столик, три стільці. Ауріна — католичка. На стіні дві ікони. Вона каже, що кожного дня по кілька разів молиться, але в церкву не ходить — не має сили.
На тумбочці на двох цеглинах стоїть електроплитка.
— Суп гороховый сварила, — говорить ламаною російською Ауріна, відкриваючи каструлю. — Это там, в Багдаде. Через Хусейна моего сына-солдата убили, — виймає з шафи альбом і показує фото молодого хлопця. — Две дочки остались в Ираке, еще две — в Греции живут. Сын в Германии.
Ауріна розповідає, що заплатила $7 тис., щоб потрапити на кордон з Євросоюзом. Паспорт у неї забрали ще в Москві. Статусу політичного біженця чекає вдруге. Перший раз міграційна служба відмовила. Щомісяця отримує по 30 грн. Продукти привозить благодійна організація.
— Еще по 50 долларов дочка присылает с Греции, каждый месяц, — додає. — Нас сюда мафия привезла, — показує рукою, що більше не скаже жодного слова.
Торік затримали 4400 мігрантів
На Закарпатті діють 19 прикордонних пунктів пропуску і 30 застав, на яких у 2006 році затримали 4400 нелегалів.
— На пунктах пропуску Чопського прикордонного загону утікачів найбільше — там прямий вихід на Словаччину та Угорщину, — розповідає прес-секретар Мукачівського прикордонного загону Едуард Стеблюк. — Найбільше мігрантів з Індії, Молдови, Китаю, Пакистану та Чечні.
Азійці втікають переважно до Німеччини, Голландії та Італії. Без посередників до Євросоюзу пробираються тільки молдавани.
10 
1
Коментарі