44-річна Ольга Харович разом із чотирма неповнолітніми дітьми мешкає у двох кімнатках гуртожитку ЗАТ "Бавовняно-прядильна фабрика". Рідному підприємству жінка віддала 23 роки життя. Ніби й заслужила на пошану та достаток. Але, виявилося, з убогих кімнат її можуть викинути будь-якого дня. Житло в гуртожитку вже давно продане.
Ми йдемо темним коридором фабричної "общаги". Чорні обдерті стіни навіюють відчуття приреченості. У блоках, де живуть по дві-три сім"ї, найбільше вражає спільна "кухня": стара поламана плита, такий же стіл, обшарпана підлога. На цих же кухнях біля матерів зростають і діти.
У 2000-му керівники фабрики запропонували мешканцям цього гуртожитку викупити свої "апартаменти" за $3 тис. За цю суму робітники могли отримати по 30 кв. м житла та 24 м сходових кліток, "червоних куточків", коридорів. Та люди не поспішали купувати "клітки" в гуртожитку.
Несподівано потрапляю в переповнену старими речами кімнатку.
17-річній дочці Галі у паспорті
не ставлять штамп про реєстрацію, відтак не надають ідентифікаційного коду
— Це наш склад, — випереджує моє запитання одна з мешканок. — Бо якщо речі розкласти по кімнатах, місця для людей не вистачить.
П"ять років у гуртожитку немає гарячої води. Колонку встановити не дозволяють. Ольга вже звикла до холодної. Єдина на всі поверхи душова — закрита. Кажуть, її продали. Час від часу Ольга збирає дітей і їде митися до брата — на вулицю Наукову. У такі дні в сім"ї свято — "чистий день". У кого немає родичів, вдосвіта гріють воду в каструлях, баняках, чайниках, мисках.
— По черзі хлюпаємся в тазику, — каже Ольжина сусідка Галина.
Екскурсію закінчуємо в побутовій кімнаті, де "купаються". Тут немає батарей, взимку вода замерзає.
— Одного дня мене з дітьми продали, як рабиню. Поставили перед фактом, що мої кімнати належать іншим працівникам фабрики. У такому становищі опинилася й сусідка, — бідкається пані Ольга.
Жінка звернулася до Шевченківського районного суду. Суддя Сергій Лєсний виніс вердикт: кімнати продані законно. Суд вищої інстанції скасував цей вирок і надіслав справу на повторний розгляд. Пауза затягнулася на п"ять років — до справи ніби руки не доходять. Зволікання у Шевченківському районному суді пояснюють тим, що чекають на рішення Господарського суду, куди Фонд держмайна України подав позов щодо можливості передачі гуртожитку в комунальну власність.
Ось так Ольга й живе. Харовичі не можуть приватизувати своїх кімнаток. Їхній 17-річній дочці Галі у паспорті не ставлять штамп про реєстрацію, відтак не надають ідентифікаційного коду. Дівчина не отримує стипендії, а мама не може оформити субсидії.
Власники гуртожитків вперті
Не кожен керівник підприємства готовий передати гуртожиток місту. Голова правління ЗАТ"Бавовняно-прядильна фабрика", 40-річний Василь Серединський, заявив "ГПУ", що судиться за те, щоб гуртожиток залишився за підприємством.— Тільки-но ми виграємо суд — наведемо лад у гуртожитку. Будуть і гаряча вода, і всі належні умови. Ми не хочемо віддавати гуртожиток місту. Фабрика отримала друге дихання. До нас їдуть люди з далеких сіл. Усі готові працювати, лиш би було житло.
2 
1
Коментарі