"У нас за білоруську мову омонівці б'ють"

 

Білоруська – це мова переважної меншості. Таку думку у новому номері журналу "Країна" висловив білоруський поет і перекладач Андрей Хадановіч.

"Її не підтримує ні держава, ні громадяни. Бо вважають непрестижною. Мої старші колеги з публіцистичним пафосом у стилі шістдесятників казали, що треба частіше нею послуговуватися. Але в нас свобода сумління. Я не можу сказати "треба". Це ідіотизм. Бо ти вторгаєшся на приватну територію чужого сумління. Але ти можеш спокушати. А раптом російськомовна людина послухає текст білоруською і захоче ще", - зауважив він.

Поет підкреслив, що у білоруса партизанський підхід: "Може вважати цю мову рідною, але не розмовлятиме нею, доки не впевнений, що співрозмовник – свій, і що не отримає за це по голові. Бо в нас за білоруську мову омонівці б'ють. Але коли раптом білорус чує її від когось іншого, то радісно переходить на білоруську й собі. Отака конспірація".

"Білоруська мова вже давно виродилася в те, що українці називають суржиком, а ми – трасянкою: білоруська фонетика плюс мова телесеріалів. З іншого боку, за 30–40 років мова вдруге народилася як інтелектуальний продукт в устах студентів, митців, рок-співаків і поетів. Більшість цих людей походять із російськомовних сімей. Чомусь стається, що в 14–16 років вони переходять на білоруську", - наголосив Хадановіч.

"А ще є направду білінгви, які не зауважують, коли перескакують з білоруської на російську і назад. Вони – вдячні слухачі й читачі. Слухатимуть і читатимуть не тому, що воно білоруське, а тому, що добре. Підозрюю, що на Сході України за таким же принципом читають Сергія Жадана. Не тому, що український, а тому, що класний. Це, мабуть, найцивілізованіший шлях популяризації", - додав він.

Про схожість між українцями і білорусами Андрей Хадановіч розповідає у новому номері журналу "Країна" № 37 (90) за 30 вересня 2011 року.

×