"Святога мученіка Власія празнують 24 лютого. Вун же худобу оберігає. Кажуть у нас так: "Шануй Власся, шоб худоба велася, — розповідає 68-річна Любов Дахно із села Москалі на півночі Чернігівщини. — То мали празнік, но яго осцерігаюцца і на нього не роблять, нічого не мажуть цього дня, бо, кажуть, молоко буде пінить".
Якщо працювати в це "худоб'яче" свято, то Власій покарає: худоба занедужає і "пропаде". Корів напередодні шкребуть, чистять і миють. Колись цього дня забороняли працювати волами — нехай вони раз на рік відпочинуть від тяжкої роботи. Вірили, нібито віл завжди оперезаний дев'ятьма невидимими поясами. На Власія він розперізується, втрачає силу.
Цього дня не радили жінкам прясти, в'язати, шити, "щоб не хворіла худоба та її хазяїн". Можна напрясти тільки три цілющі нитки. Для цього напередодні Власія клали під ікону святого лляне прядиво. За три дні воно набирало цілющої сили. Нитки підпалювали й димом від них підкурювали худобу від вроків і пристріту.
Жінки у це свято збиралися гуртом на "замочування корів".
— Мені бабушка ще моя розказувала, шо як іще вона була молода, так на Власія збиралися одні женщини або у шинку, або у когось удома на вечерю — із випивкою, із закускою — розповідала 2006-го тоді 68-річна Ганна Лебединська із села Петропавлівка Куп'янського району на Харківщині. — Це у них називалося "замочувати дійниці". Пили горілку — шоб корови не брикалися й гарно "бігали". Щоб були ласкавими до хазяєк, а чоловіки — до своїх жінок. А коли приходили додому, дак жінки били злегохонько своїх чоловіків денцями прядок по спинах — щоб воли були слухняними.
100 років тому на Харківщині існував звичай цього дня приводити під церкву худобу. Замовляли молебні за її здоров'я, освячували й напували свяченою водою.
— Власій глядить коров і биков разом із мученіком святим Харлампієм. Той тоже був цілітель. Його згадують наперед, 23 числа. На іконі вани разом стаять, да них і малітву замавляють, — продовжує Любов Дахно.
До хліва заносили образ святих, обкурювали худобу свяченим зіллям: васильками, чебрецем, звіробоєм. Часто ікону святих Власія і Харлампія залишали у хліві, щоб оберігали корів від відьом. До неї зверталися з молитвою: "Святий Харлампій-Власій, дай щастя на гладких теличок, на товстих бичків, щоб із двору йшли-грали, а з поля йшли-скакали".
Аби були "тлусті телята", варили пухкі вареники із сиром. Примовляли при цьому: "Улас на сир лас". Коровам давали пампушки із молочною кашею, щоби добре доїлися. Для цього ж коров'яче масло несли до церкви й залишали перед образом святого, бо "треба, щоб у Власія борода була в маслі". Ще був звичай рано-вранці приносити з колодязя воду й ставити на покуті. Там вона мала простояти три дні. Після того, як її вже "освятив святий Власій", напували нею і кропили худобу в хліві, аби була здорова й давала добрий приплід. Залишки освяченої води виливали назад до колодязя, щоби була чиста і цілюща.
— Влас із зими сшибає ріг, — говорить Любов Дахно. — Це вже зима кончаєтьса. Всьо: прийшов Улас, сказав: "З печі злазь". Якщо на Власа відлига, то вже морозів больш і не буде.
"Корові Калині на роги повісили кільце металічне"
На Чернігівщині й сьогодні вірять, що святий Власій охороняє худобу від тхорів і ласок. В образі останньої у хліві може жити дух-домовик. Коли незлюбить худобу, то буде її мучити: кусати, лоскотати, шкребти проти шерсті, відбирати молоко. Якщо ласка перестрибне через корову, то вона захворіє і здохне. Тому худобі чіпляють обереги-амулети, які мають захистити її від злих сил.
— Нашій корові Калині, так шоб ніяка нечисть до неї не чіплялася, на роги ми повісили отаке кільце металічне — треба, шоб був метал. Він оберігає корову і від сглазу, і від пристріту, і від нечистої сили, — розповідає 40-річна Тетяна Жохіна із села Бережівка Ічнянського району на Чернігівщині.
Каже, що коровам також вішають на шию ключа:
— Беруть замка, закривають його на ключ. А потім того замка або під порогом у хліву закопають, або на горище закинуть, або в річку — ну, шоб же ж ніхто його не одкрив. А тоді вже, щоб уже ніхто не зурочив корову, то того ключа на шию їй повісять. Це наче звірям зуби позамикано, погані очі позакривано.
Дехто боїться вішати металеві предмети на худобу — щоб не вбило блискавкою:
— Зараз у селі більше красними нитками роги коровам обмотують або ще яку тряпочку красну, лєнту красну вішають. Кажуть, шо красне тоже помагає від "поганих очей і злих речей".
На шию корові від пристріту колись вішали чоловічий очкур — шнурок для підтримки штанів. Якщо його немає, підійде чоловічий пояс, бажано червоний. Він символізує життя й плодючість. Такі предмети нібито і відвертають чужі заздрісні очі, і сприяють розмноженню худоби. Щоби корова хотіла до бика, через неї треба перекинути чоловічі штани й червоний чоловічий пояс.
Мученик Власій замінив язичницького бога Велеса
Давнього язичницького бога Велеса в літописах називають "скотій бог". Він був не тільки охоронцем худоби, а й багатства та достатку взагалі. "Велесу на бороду" залишали на полі останній жмут колосся. Велеса шанували також як опікуна торгівлі й купців.
Починаючи з 907 року давньоруські князь і дружина при договорах із греками клянуться іменем Велеса на рівні з Перуном. Ідол Велеса — дерев'яний, із великими рогами — стояв у Києві на Подолі, подає "Житіє святого князя Володимира". Після запровадження Володимиром Великим християнства на Русі-Україні його, як і решту ідолів, скинули в річку Почайну.
Поступово в народних звичаях і обрядах місце язичницького бога Велеса посів святий мученик Власій. Передусім тому, що він мав подібне ім'я. Окрім того, за життя був добрим пастухом, лікував тварин, які самі до нього приходили зцілюватися.
7 
35413
Коментарі