Застрелили українського садівника, який володів унікальною колекцією яблунь

 

Підприємець і садівник Лев Симиренко народився 18 лютого 1855-го у селі Мліїв - нині Городищенський район, Черкаської області. Його родина володіла цукровими заводами.

1879-го Лев Симиренко закінчив природничий факультет Новоросійського університету. Тоді ж був засланий у Сибір за участь у русі народників. Там працював садівником. Вивів низькорослі повзучі овочеві дерева, що можуть витримати низькі температури.

ісля повернення до Млієв, створив колекційний сад і помологічний розсадник, який став найкращим у Російській імперії й одним з найбагатших в Європі. Включав 900 сортів яблунь, 889 — груш, 84 — слив, 350 — вишень і черешень, 15 — персиків, 36 — абрикоси, 165 — аґрусу, 54 — горіха.

Вивчав і поліпшував зібрані сорти, акліматизував чужі й вивів нові. Наприклад, сорт яблуні Ренет Симиренка - названий на честь батька. При розсаднику організував школу садівників.

Вчений загинув від кулі бандитів. Але до сьогодні не розкрито мотивів замаху, не названо замовників і виконавців злочину.

Хоча дійшли майже документальні свідчення наймолодшої доньки Лева Симиренка Софії про трагічний вечір 5 січня 1920 року. Вона добре запам'ятала ті події. Цивільна дружина Софія Хорішман опитала всіх присутніх у будинку. Записали пояснення, що чули-бачили перед фатальним пострілом.

Того вечора вчений погасив каганець на кухні і підійшов до вікна, щоб роздивитися, хто у дворі гука-стука й нібито вимагає липового меду до куті на свят-вечір. В цю мить пролунав постріл.

Чоловік отримав поранення у плече. Дружина Софія не розгубилася і зуміла витягти з рани кулю. Її досі зберігають у нащадків Симиренка в Харкові. Викликала лікаря, але врятувати Левка Платоновича не вдалося. Він стік кров'ю і вранці 6 січня помер.

 

Смерть Левка Платоновича швидко знайшла своє пояснення: він загинув від руки бандита. Мовляв, Млієвом тоді сновигали усякі "отамани". Вони займалися розбоєм, грабунком, вбивствами чесних, порядних громадян.

За радянських часів про нього придумали не одну красиву легенду. Мовляв, Левко Платонович став дуже палким прихильником радянської влади. Це ніби то вкрай розізлило місцевих заможних селян, петлюрівців, буржуазію. Левко Симиренко комуністом не був. Це була неправда.

В наш дослідники життя Левка Симиренка в один голос твердять, що його вбили бандити. Але радянські. Бо навіщо було вбивцям вриватися в дім, але не грабувати. А забрати лише скривавлений одяг вченого. Чи не як доказ для тих, хто їх послав убити.

Нещодавно стало відомо про пропозицію Симиренку під час революції очолити наукову кафедру одного з вузів російської столиці. Він відмовив. Але прийняв запрошення до Української академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським.

1919-го у Києві при не з'ясованих обставинах померли молодші брати Левка Симиренка Микола і Олексій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Автор першого пам'ятника Тарасу Шевченку заробляв на життя плетінням кошиків

Цілком ймовірно, що троє стали жертвами червоного терору. Бо й для місцевих мліївських жителів він був лише поміщик, а все його розсадникове господарство – поміщицький маєток. А як розправлялися селяни зі своїми "кровопивцями" - добре відомо. Зрештою, не варто забувати й про відомий український менталітет – завжди заздрити на чиєсь багатство, проклинаючи його.

Є ще одна підстава для вбивства Лева Симиренка - знищення за національною ознакою. Він був свідомим українцем. А такі люди у майбутньому могли становити загрозу комуністичному режиму з його інтернаціоналістсько-русифікаторською політикою.

Важкою була доля і його сина Володимира - видатного вченого-помолога. Гідного продовжувача наукової справи батька. У 1930-х його двічі заарештовували і мучили. Він, професор кількох інститутів, знавець основних європейських мов, власноруч написав своє "зізнання" у шкідництві радянській владі. Цю розправу здійснювали бандити у формі у Курську. Там навіть його могила не збереглась.

 

×