У багатодітній сім'ї відставного солдата і селянки в селі Попівці – тепер Звернигородський район на Черкащині, 13 серпня 1879-го народився Калень Терещенко - автор першого пам'ятника Тарасу Шевченку, встановленому на Чернечій горі біля Канева.
Якось діти гралися на вулиці та найстарша з сестер Горпина взяла його на спину. Побігла наввипередки з іншими навколо жорнового каменю. Перечепилася й упала. Каленик вдарився об камінь і пошкодив перенісся. Сестра, боячись кари, батькам не призналася. Але рана залишилась.
У 5 років Калень осиротів, помер тато. І саме тоді хлопчик починає цікавитись мистецтвом.
"Наша сім'я вся була здібна до малювання, - зберігся запис спогадів сестри Софії. - Коли я була мала, я теж малювала. Зайшов до нашої хати випадково волосний писар, побачив мої малюнки, які забрав із собою й показав у Звенигородці мировому посереднику Мокову, а той показав на з'їзді посередників, поміж яких був граф Муравйов. Муравйов забрав малюнки, показав у Петербурзі, там сказали, що ніби я дуже здібна. Коли їхала жінка Муравйова до Петербурга, то взяла й мене з собою. Вона передала мене до Шувалової, яка допомагала на початку мені, а пізніше я малювала картини в музеї й одержувала гроші. Я знала, що брат Каленик більш здібний за мене, тому я поклопотала, і його прийняли до художньої школи учитися безоплатно й видали йому стипендію, а також обіди. Таким чином він закінчив. Після школи він перейшов до Петербурзької академії мистецтв. Потім працював у скульптурі".
У 1902-1914-х Калень набирався мистецького досвіду в майстерні Беклемішева у Петербурзі. Саме завдяки цьому скульптору оволодів мистецтвом творіння пам'ятників.
Після закінчення Академії викладав ліплення в школі мистецтв. А також працював у монументально-декоративному оформленні палаців Петергофа та Царського села. Створював ліпні прикраси та скульптури для придворного музею в стилі княжої доби Київської Русі, барельєф "Олегові лодії та струги під Цареградом".
Через революцію в Росії повернувся до рідного села.
Викладав малювання, навчав дітей живопису та ліплення у Звенигородській та Гусаківській школах. Оформляв виставки у сільбудах. Разом із сестрою Софією та братом Нифонтом заснував 1920-го художню школу імені Тараса Шевченка. Допомагав сестрі у створенні краєзнавчого музею в Звенигородці.
Каленик Терещенко одним із перших скульпторів, який увічнив Тараса у пам'ятниках. З легкої руки скромного майстра із Звенигородки започатковано й "класичний образ" народного поета: у шапці та кожусі.
Першу робочу модель він виліпив із глини. Далі змайстрував модель із дерева. Робітники ливарного цеху Городищенського цукрозаводу на власний ризик виконали всі необхідні роботи і 1923-го стали творцями одного з перших вітчизняних пам'ятників Шевченку.
В неділю 1 липня 1923-го за присутності 15 тис. жителів Канева, довколішніх сіл і гостей із інших куточків України пам'ятник урочисто відкрили. Це погруддя простояло на могилі 16 років. Потім його замінили величним пам'ятником Матвія Манізера, що стоїть на Чернечій горі й понині.
Калень Мефодійович першим погруддям був невдоволений і зробив ще одну модель — із дерева. Її заховали на горище ливарного цеху цукрозаводу, згодом розшукали і почали відливати за нею чавунні пам'ятники.
Робота Каленя Терещенка була ще у селі Шевченковому та місті Шпола. Вони не збереглись. Досі стоїть лише створене за зразком Терещенкових пам'ятників погруддя у Млієві. Окремі бездумно знищені як "застарілі", інші стали музейними експонатами або, як у Моринцях, прикрашають один із куточків школи.
За радянських часів про майстра забули. Вважали причетним до колишнього "царського режиму", бо навчався і майже 15 років прожив у Петербурзі.
Мав ваду в мові. Говорив невиразно, у ніс – через дитячу травму. Через це не міг влаштувати особисте життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Арештували за виконання "Ще не вмерла Україна"
"Дядько замолоду був зовні красивий, та вади в мові він дуже соромився, - згадувала небога Антоніна – донька старшого брата Нифонта. - Не наважувався замолоду одружитися. Дівчатам, які подобалися йому, він не освідчувався. Та не пропонував руки і серця. А тих, що самі набивалися, він не любив. І не хотів зв'язувати своє життя з ними.
Працював він перед Звенигородкою в Почапинцях завклубом при цукроварні. Поламав ногу й попав до лікарні. Марія Володимирівна була в цій лікарні санітаркою. Доглядала його й сама женила на собі. Були вони дуже різні по натурі та й по культурі. Дядьо був делікатною, м'якосердною, чутливою людиною. А Марія Володимирівна мала нахил до спекуляції та дуже любила цю справу. Щоправда, вона була хорошою господинею, а дядькові обридло поневірятися голодному й брудному. Вже став старий і хотілося більше спокійного життя.
Він виконував усі примхи дядини, аби "лихо тихо". Добувати гроші в дядини була основна мета до самої смерті. Вона хворіла на шизофренію, манію переслідування. Була дуже забобонна, любила лікуватись зіллям і нашіптуванням і не вірила лікарям. Дядю від сліпоти лікувала пилком із квітучого жита. Через що він зовсім осліп".
Знали його як "сліпого діда", що плів із лози кошики.
Помер скульптор 3 червня 1969-го. Поховала його дружина поруч із могилою сестри Софії Терещенко у Звенигородці.
16 лютого 1813-го в містечку Городище на Черкащині народився автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм" Семен Гулак-Артемовський.
11-річного Семена батько, священик Покрівської церкви Степан Артемовський, відвіз до Києва до духовного училища, аби дати йому гарну освіту. Зараз у Києві на Набережно-Хрещатинській вулиці, на будинку 31 висить меморіальна дошка, присвячена Семенові Гулаку-Артемовському. Тут він навчався у 1824-1830-х.
2 
1
Коментарі