За прикрасами – в музей коштовностей

8

Фото: Ольга Жук

Прикраси у звіриному стилі, з ноткою еротики, рокерськими шипами, масивні і мініатюрні, з багатою символікою і ритуальним значенням – що варто сучасній жінці копіювати з археологічних колекцій.

Наталя приїхала з Фінляндії, де мешкає останні два роки. У Києві вона відразу почала наполегливо шукати старовинні прикраси, які виробляли на території України. Пояснює, що у Фінляндії жінка, яка вважає себе стильною, неодмінно має у своєму гардеробі прикраси – копії старовинних, з археологічних колекцій.

"У Фінляндії гордяться тим, що носять сережки чи браслети, котрі їхні предки створювали тисячу років тому. Я хочу і собі бути в тренді. В музеях зберігається стільки чудових ювелірних робіт, що в магазинах навіть приблизно таких не знайти. Зараз я приглядаюся до них, фотографую, вибираю, що мені найбільше подобається і тоді вже звернуся до майстра, який зможе зробити копію. Краще мати одну прикрасу – розкіш, ніж десяток одноманітних", – каже Наталя.

У пригоді для вибору прикрас не тільки Наталі, а й іншим свідомим модницям, може стати Музей історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України), який знаходиться на території Києво-Печерської Лаври. Серед численних екскурсій, кожна з яких вартує нашого часу, варто виділили "Жіночі прикраси: стійкість традицій та мінливість моди", яку проводить співробітник Музею коштовностей Ірина Удовиченко.

"Музей коштовностей – це скарбниця України. Тут зберігається 56 тис. предметів, зроблених із золота, срібла, коштовного каменю. Одна третина експонатів в постійній експозиції в дев'яти залах музею. Коли йде оглядова екскурсія, яка триває 45 хвилин, ми маємо звернути увагу на історичний контекст, на зброю, посуд, ритуальні речі. Зазвичай, на коштовні метали, з яких виробляли прикраси, у нас залишається мало часу. Тому виникла ця екскурсія", – пояснює Ірина Удовиченко.

Вона припускає, що людина стала людиною, коли замилувалася красою природи і захотіла її відтворити. Звідси і пішли прикраси, які особливо полюбилися жінкам.

У кожному залі музею прикраси мають свої особливості. Музей історичних коштовностей України найбільш відомий скіфським золотом. Войовничі скіфи прийшли на територію України у 7 ст. до н. е. Свої прикраси робили лише з золота, не використовували коштовних каменів, хіба що природнє скло (розплавлений пісок). Скіфи вважали золото магічним, бо час на нього не впливає. Прикраси робили у звіриному стилі. На них зображали абстрактних тварин, в яких важко розгледіти когось конкретного. Дивлячись на скіфські прикраси, дехто бачить на них барана, хтось – коня.

"Це перш за все були родові тотеми. Кожен тотем був захисником роду. Коли об'єднувалися роди в племена, виходив так званий пантеон скіфських богів. Кожне зображення глибоко символічне. Наприклад, кабан був богом перемоги. Його зображали на чоловічих прикрасах, мечах", – каже Ірина Удовиченко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У стилі ретро: відбувся парад старовинної техніки

Багаті скіфські жінки носили на собі величезну кількість золота. Сьогодні жодна сучасна жінка не відважиться обшивати сукню золотими пластинами і трикутниками вниз (символ жіночої сили). Більшу частину золота вони готували на смерть, про що свідчать знахідки у курганах.

Від скіф'янок можна перейняти кілька симпатичних ідей. Наприклад, носити на шиї золоту гривну – символ знатності. Цікаво, що вони надавали перевагу непарній кількості перстнів, здебільшого на пальцях мали по 11 штук. А ще носили підвіски у формі качечок (символ чистоти і жіночого шлюбу). При ходьбі прикраси мали мелодійно дзвеніти. Вважалося, що дзвін золота відганяє злих духів.

Дослідники припускають, що кількість сережок показувала репродуктивний вік жінки. Дві сережки носила та жінка, яка здатна народжувати дітей, одну сережку мала пуста жінка. Спіралі на ногах носили войовничі жінки.

Скіфи були кочовими племенами і не мали високого рівня майстерності. Тож всі скіфські прикраси, які виконані реалістично, де звірі, люди і міфічні герої зображені детально і правдоподібно, змайстровані греками. До речі, славнозвісна пектораль, яка є у постійній експозиції Музею коштовностей, зроблена для скіфського царя саме греками. Це чоловіча трьохярусна прикраса, яка захищала серце від стріл. Пектораль – це тип прикрас. Її носили у той час не тільки на території України, а й в Єгипті, наприклад.

Для тих, хто шукає нотку еротики, роботи греків саме в раз. Ніхто, крім греків, не вмів настільки правдоподібно зображати еротичні сцени на браслетах і сережках, де можна побачити акт кохання, поцілунки, обійми. Також у ювелірному мистецтві греків вперше в історії використовується камінь. Кажуть, він виник у прикрасах завдяки легенді про Прометея. Зевс наказав на згадку про покарання залишити на пальці Прометея фрагмент ланцюга, яким він був прикутий до скелі, та каменю.

У музеї помітно, як у різних періодах коливається рівень майстерності ювелірів.

"Наш музей схожий на велике дзеркало, який відображає періоди процвітання. Золото, срібло, коштовні камені властиві процвітаючому суспільству. Скіфи прийшли в 7 ст. до н. е. Та їхнє процвітання і найбільша кількість золотих речей припадає на 4 ст. до н.е. Майстерність прикрас залежить від того, хто правитель", – додає працівник музею.

Слов'яни використовували в основному срібло. Вони, на відміну від скіфів, не мали традиції класти прикраси у гробниці. Слов'янські жінки любили брошки (фібули), якими з'єднували два шматки тканин і так створювали сукню. Також робили намисто з мушель.

У Київській Русі прикраси теж були в основному з срібла, досить масивні. Жінки носили на шиї гривни і монети. Скроневі підвіски вплітали у волосся, чіпляли до так званого обруча (очілля). Також кріпили до очілля колти (сережки великого розміру). До речі, жінки використовували колти як два в одному: прикраси і ароматниця (вставляли туди тканину і наливали пахучих олій).

Розквіт Київської Русі припадав на 11-13 ст. Тоді майстри використовували техніку перегоротчастої емалі. На прикрасі колір від кольору відділяла припаяна ребром золота пластина висотою 1,5 мм. На жаль, ця техніка сьогодні втрачена.

У Київській Русі з'являються ґудзики. Варто зазначити, що це була неабияка розкіш. Один ґудзик у техніці перегоротчастої емалі майстри робили один місяць.

Можна припустити, що перші рокери походять із Київської Русі. Саме тоді деякі прикраси робили із шипами.

"У прикрасах передається характер народу. Про ювелірні роботи з шипами можемо сказати, що їх носили завойовницькі, агресивні племена 11-13 ст", – вважає Ірина Удовиченко.

Тож вибір прикрас – не проста штука. Для цього потрібно не просто вподобати виріб, а й дізнатися про характер народу, якому ці роботи були властиві, вивчити символи, варіанти носіння і неодмінно поцікавитися, в якій техніці працювали майстри. Відповіді на всі ці запитання найкраще знають науковці, які працюють з коштовностями.

×