Вівторок, 23 липня 2013 20:17

Вода з Дніпрогесу затопила Хортицю за 2 хвилини

Вода з Дніпрогесу затопила Хортицю за 2 хвилини
Фото: phys.msu.ru

Цього року виповнюється 72 роки з моменту трагедії на Запоріжжі, що сталася в перші місяці радянсько-німецької війни. 18 серпня 1941 року за наказом Сталіна було висаджено в повітря греблю Дніпровської ГЕС. Виконавцем злочинного наказу був представник Генштабу Епов (який відзначився до цього ще й підривом Кафедрального Собору Христа Спасителя у Москві). Внаслідок цієї акції загинули десятки тисяч людей.

Реконструкція подій 18 серпня 1941 року дозволяє стверджувати однозначно – версія про те, що висадженню Дніпрогесу не було альтернативи й воно диктувалося жорстокими реаліями війни, не має під собою підстав. Потужний вибух, що підняв у повітря більше ніж четверту частину греблі (135 із 600 м), пролунав після 20 години і виявився повною несподіванкою для командування фронту.

У бойовому донесенні від 19 серпня штабу Південного фронту Верховному Головнокомандувачу зазначалося: "Як встановлено слідством, висадження греблі і Дніпровської ГЕС здійснено без дозволу, самочинно підполковником Петровським і представником Генштабу начальником окремого науково-дослідного воєнно-інженерного інституту (м. Москва) військовим інженером 1-го рангу Еповим".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гітлер ледь не потрапив у полон у Запоріжжі

Але чи могли вказані "злочинці" самочинно взяти на себе величезну відповідальність? Очевидно, вони виконували наказ. Згідно зі спогадами начальника інженерного управління Південного фронту полковника Шифрина командування фронту виключало саму можливість руйнування греблі. Проте Шифрин дотримувався іншої думки й по спецзв'язку повідомив про ситуацію начальника Головного воєнно-інженерного управління. Наступного дня інженерне управління фронту отримало підписану Й. Сталіним й начальником Генштабу Б. Шапошніковим шифрограму: "У випадку крайньої потреби дозволяється здійснити висадження Дніпрогесу". На перший погляд видається неймовірним, що розпорядження надійшло "через голови" командування фронту, яке про нього нічого не знало. Однак подальша благополучна доля підривників ці сумніви знімає.

Через два дні після отримання шифрограми транспортними літаками з Москви доправили 20 т толу, який під наглядом О. Петровського і Б. Епова заклали в споруду греблі.

Далі почалося з недовіри Москви до командування фронту, а завершилося підпалом бікфордова шнура наділеними надзвичайними повноваженнями визначати "крайню потребу" "стрілочниками". Останні, до того ж, грубо прорахувалися у кількості потрібної вибухівки. Внаслідок цього в тілі греблі утворився прорив вп'ятеро більший від того, який планувався.

Оскільки підготовка висадження греблі була глибоко втаємничена, військові та цивільне населення виявилися захоплені ним зненацька. Ревуча маса води, що обвалилася з висоти 38 метрів, вже за дві хвилини вдарила в Хортицю. Найвища точка острова знаходиться на висоті 35 метрів над рівнем Дніпра. Тож майже миттєво затопленою виявилася його значна частина.

Водяний вал котився далі й дістався Каховки. Про силу повені нижче Запоріжжя свідчить той факт, що аж до заповнення в середині 50-х років каховського водосховища в плавнях залишалися, іржавіючи, корпуси річкових суден, закинутих на відстань від 500 до 1000 метрів, а іноді й на півтора кілометри в сторону від русла Дніпра. Далеко на сушу викинуло навіть броньований артилерійський корабель "Волочайовка".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біля Хортиці знайшли десятки якорів часів Російсько-Турецької війни

Втрати серед цивільного населення по гарячим слідам ніхто в умовах воєнних дій не збирався фіксувати. Що ж до армії, то сьогодні, через 72 роки, визначити точне число загиблих практично неможливо. Можемо лише спробувати обрахувати ймовірну кількість жертв, виходячи з оціночних даних про тих, хто опинився в зоні лиха.

Так, за декілька днів Дніпро в районі міста перетнуло 50–70 тисяч біженців. Відчувши себе у відносній безпеці, вони зупинялися для відпочинку у затінку дерев біля прохолоди ріки. Додамо ще 45 тис. осіб, які записалися в ополчення. В області ж в цілому ополченців було 200 тис. Більшу частину з них стягнули до Дніпра для участі у відбитті очікуваної спроби німців форсувати ріку. Біля ріки концентрувалися сили стрілецької дивізії (один із її полків залишився в пастці на Хортиці), полку НКВС, двох артилерійських полків, менших підрозділів, які до підходу основних сил армії утримували Запоріжжя. Особовий склад цих частин сумарно нараховував понад 20 тис. бійців. В ніч на 18 серпня у широкій смузі від Нікополя до Каховки і Херсона почався відхід на лівий берег двох загальновійськових армій і кавалерійського корпусу. А це ще 12 дивізій (150–170 тис. солдат і офіцерів). Відштовхуючись від наведених нами вище даних назвемо орієнтовне число – 450 тис. осіб, що потрапили в зону ураження. Звісно ж, що повінь на забрала життя усіх, але й декілька тисяч, а швидше за все понад десять тисяч жертв, про яких, на наш погляд, можна говорити, теж свідчення катастрофи.

Зараз ви читаєте новину «Вода з Дніпрогесу затопила Хортицю за 2 хвилини». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

50

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі