"Не знаю, хто винайшов підбори, але всі жінки тепер його боржники!" — якось вигукнула американська акторка Мерилін Монро.

Вона ходила лише на каблуках.

— Уявляєш, — якось зізналася Мерилін подрузі, — усі вірять, що в мене гарні ноги, тоді як мої коліна трохи криві та й загалом ноги короткі.

Хоч цього року деякі виробники взуття і журнали моди вирішили відзначати 500-річчя підборів, найсправді хто й коли їх винайшов, залишається невідомим. Зрештою, ще стародавні єгиптяни, коли йшли в поле, взували черевики з підвищенням на п'яті. Такий каблук створював підпору, завдяки якій було зручніше рухатися ораною землею. Прообраз каблука нібито носили й вершники Золотої Орди: підбори їм були потрібні, аби під час верхової їзди нога краще трималася в стремені. Але то ще не були каблуки в сучасному їх розумінні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Королева Бона заснувала Бар і розбудувала Кременець

"Повість временних літ" згадує, як князь Володимир Великий, захопивши Полоцьк, звелів князівні Рогніді на знак покори роззути його. Літопис не зазначає, що мала зняти полоцька князівна з ноги київського князя, та швидше за все, це були чоботи з рівною підошвою, можливо, підбиті невеличкою металевою підковою на п'ятці. За часів князя Володимира взуття європейців не мало каблуків — байдуже, були це сандалії греків чи чоботи русичів. Звичні нам підбори з'явилися на взутті не раніше 16I ст. До того європейська знать носила взуття з носками завдовжки до півметра, демонструючи саме у такий спосіб свою неспроможність виконувати будь-яку роботу.

Першою жінкою, яка взула туфлі на підборах, була італійка Катерина Медичі.

1533-го вона привезла їх із Флоренції на своє весілля з графом Орлеанським, майбутнім королем Франції Генріхом II Валуа. Невисоку 14-річну наречену каблук "підвищив" сантиметрів на сім–вісім. Французький двір був зачарований. Але церква таке взуття назвала "бісівською зброєю для спокуси чоловіків". Та вельможні дами не зважали.

Жінки в ті часи носили туфлі з кольорової шкіри та парчі. Їх прикрашали бантами, пряжками, розетками.

У 18 ст. взуття взагалі стає витвором мистецтва — його навіть інкрустують коштовним камінням. У моду входить тонкий і високий каблук. Іноді настільки, що жінки могли ходити, лише спираючись на ціпок. Тогочасний бабій Джакомо Казанова насміхався, що придворні дами "пересуваються як зігнуті кенгуру й, підстрибуючи, ризикують втратити рівновагу і зламати собі карк". Ходити на таких підборах справді було дуже незручно, бо взуття ще не мало супінаторів. Окрім того, також не було ще різниці між черевиком на праву та ліву ногу — колодки робили однаковими. Тож згодом саме завдяки каблукам, що вимагали стійкості, взуття почали виготовляти на різні ноги.

У середині 19 ст. вигадали каблук-"рюмочку", а через 100 років — у 1950-х — Дім моди Діор створює сучасні шпильки.

Перші такі підбори мали висоту 7–8 см. З часом їхня висота збільшувалася пропорційно до того, як зменшувалася товщина. 1994-го супермодель Наомі Кемпбел не змогла встояти на 23-сантиметрових підборах, спіткнулася й упала на подіумі.

— Я ніколи їх не взую, вони жахливі! — відповіла 1936 року одна панянка італійському шевцеві Сальваторо Ферраґамо, коли той запропонував їй поміряти босоніжки на танкетці.

Вигадав їх майстер випадково — через нестачу високоякісної сталі, з якої виготовляли супінатори. Аби постійно не ремонтувати туфлі, Ферраґамо вирішив заповнити простір між п'яткою і носовою частиною пробковим деревом. І незважаючи на таку реакцію першої клієнтки майстра, мода на танкетку обійшла весь світ.

"Чорнобривці" взували лише перед церквою

Українська шляхта почала носити взуття із каблуком приблизно тоді ж, коли й решта Європи. У 17–18I ст. дружини та доньки козацької старшини носили переважно сап'янці — чобітки з червоної, жовтої, інколи навіть зеленої шкіри. Чобітки з червоними і жовтими халявами та чорними голівками називали "чорнобривцями". Їх мала чи не кожна селянська сім'я. Щоправда, не лише одні на всіх, але й на кілька поколінь і для виняткових ситуацій. Носили їх більше на плечах. Приміром, до церкви йшли босоніж, а взувалися лише перед храмом.

×