У Києві розстріляли видатного українського композитора, диригента і хореографа, що першим описав теорію українського народного танцю - Василя Верховинця (Костіва). Проти українського діяча культури сфабрикували матеріали зі звинуваченнями в антирадянській діяльності.
Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938-го засудила Верховинця до розстрілу.
Вирок приведений у виконання в Києві наступного дня, 11 квітня.
Народився Василь Костів 5 січня 1880 року в селі Мізунь на Івано-Франківщині у бідній селянській родині. Після закінчення школи та навчання в учительській семінарії міста Самбора у 1899 році починає вчителювати у сільських школах. Навчає дітей співу. Маючи добре поставлений голос - ліричний тенор - та акторський талант, долучається до "Русько-народного театру". Там його і помічає корифей українського побутового театру, режисер Микола Садовський.
На запрошення Садовського, у 1906 році Василь Костів переїжджає до Полтави, де стає учасником нової театральної трупи - першого українського стаціонарного театру. Для сцени Садовський придумує Костіву звучний псевдонім - Верховинець. У театрі Василь знайомиться з блискучою акторкою-травесті Євдокією Долею (Волошко), яка стає його дружиною.
З 1907 року театр переїжджає до Києва. Верховинець підкорює публіку блискучою акторською грою, водночас все більше приділяє уваги роботі хормейстера та диригента. Паралельно успішно закінчує теоретичний клас школи Миколи Лисенка під керівництвом професора Любомирського.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лесь Курбас вчився у двох університетах
У театрі Садовського Василь Верховинець розкриває свій талант хореографа. Великим успіхом стає його хореографічні постановки до опери Лисенка "Енеїда", прем'єра якої відбувається 23 листопада 1910 року. Особливо зацікавили глядача веснянки карфагенянок і гопак на Олімпі у постановці Верховинця.
Також в історію увійшов танок молоді біля корчми, поставлений ним для драми Івана Франка "Украдене щастя" в березні 1912-го. Винятковий успіх у глядача мали і поставлені Василем Миколайович обрядові "хори веснянок" у п'єсі "Маруся Богуславка".
"До Верховинця, ніхто таким чином настільки детально не фіксував обрядове життя українців - описували, але не записували. Він був першим, хто дуже детально записав традиційні українські танці. І згодом достовірну стилізацію під них почав ставити на сцені. За його участю, сцена весілля не просто гралася схематично, а виконувалася з достовірними деталями. Подорожуючи Україною, Василь Верховинець записував українські танці, багато записав саме на Полтавщині", - розповідає старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею Наталія Кузьменко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заснували найбільший український професійний хор
Він детально записав танці "Роман", "Василиха", Рибка" та "Шевчик". А також "Гопак", який згодом зробив знаменитим на увесь світ. Також Василь Миколайович записав українське весілля.
"Василь Верховинець дуже зацікавився самою театралізованістю українських ритуалів і обрядів. Насамперед його зацікавило українське весілля, як така собі квінтесенція всього українського характеру в його творчому вираженні. Зокрема, його запросив до своїх батьків Михайло Щербаковський, і Верховинець записав увесь обряд українського весілля. Описав кожний рух, з музикою і піснями. Від кожної окремої частини обряду - понад 100 різноманітних частин", - розповідає співробітниця музею.
Першою науковою працею Василя Верховинця стала книга "Українське весілля", що побачила світ у 1912 році. Друга праця "Українські танці" вийшла 1913-го. Працюючи над створенням концепції фахового українського національного балету, свої наукові пошуки Верховинець викладає в книзі "Теорія українського народного танцю", що виходить у 1919 році. Книга витримала 5 перевидань. Це було перше докладне наукове дослідження принципу побудови української народної хореографії.
Очоливши у 1918 році Український народний хор у Полтаві, Верховинець викладає в музично-драматичному інституті, у 1927-28 роках керує хором у Харківському драматичному театрі. Та у 1929-му засновує Харківський академічний театр музичної комедії.
"У цей час Верховинець шукає нові способи реалізації своїх знань і того, що він знайшов у традиціях українського народу. Він складає нові танці, виникає ідея створення унікального, як на той час, ансамблю. Тож у Полтаві в 1930 році разом із дружиною створюють новий колектив - жіночій хоровий ансамбль. За модою того часу отримує назву "Жінхоранс". Жінки, одягнені в стилізовані костюми, співали народних пісень. Але Верховинець придумав рухи, які виконували жінки, ілюструючи слова пісні. Це були виважені, не різкі рухи. Але на той час було просто передовим, бо ніхто до такого ще не додумався", - розповідає Наталія Кузьменко.
"Жінхоранс" швидко набуває шаленої популярності в СРСР та стає зразковим, багато гастролює.
Коли СРСР запрошують до участі у Першому міжнародному фестивалі народного танцю, виявляється, що найкращим фахівцем у цій царині є Василь Верховинець, а найяскравішими здобутками можуть похвалитися лише колективи УРСР.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У вільний доступ виклали документи розстріляного письменника
Фестиваль відбувається в Лондоні у 1935-му. Колективи оперних театрів з Києва та Харкова готує Верховинець. Парубочий триколінний "Гопак" виконувався у дуже швидкому темпі, схожому на вихор. Це спричинило справжній фурор - ще до закінчення танцю зал загримів оплесками, а глядачі скочили на ноги.
"Все це було новим для нас. Танцюристи з України виконали "Гопак" з такою професійною майстерністю, що сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм", - пише "Таймс" від 18 липня 1935-го.
Василя Верховинця вважають "батьком" триколінного гопака. Щоб гармонізувати бойовий козацький танок, він також ввів у гопак жіночу партію.
Однак, шалений успіх по всьому СРСР та далеко за його межами не врятували Василя Верховинця. Відомого популяризатора української культури радянська влада вважала загрозою державному устрою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Засновника нового жанру української літератури розстріляли
Протягом 1927-1937 років його тричі заарештовували у "Справі СВУ". Так звана "Спілка визволення України" насправді не існувала. Цю "антирадянську організацію" вигадала влада СРСР, щоб дискредитувати провідних діячів української культури та науки, духовних і громадських лідерів в рамках централізованої політики геноциду української нації.
Верховинця затримували та допитували за вигаданими звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі, участі в націоналістичній контрреволюційній групі, організації повстання проти радянської влади. Востаннє заарештували в Києві 23 грудня 1937 року. Після численних тривалих та важких допитів і катувань Верховинець зізнається, що у 1919-му в Полтаві був членом націоналістичної організації та готував революційний антирадянський виступ. Таке зізнання у ті час означало смертний вирок.
Після розстрілу Василя Верховинця його дружину Євдокію Волошину заслали до Казахстану, де вона пробула до 1944 року. Повернулася до Полтави, де прожила до смерті у 1988 році.
5 квітня 1958 року Верховний суд СРСР посмертно реабілітував Василя Верховинця. Таке рішення було прийняте після того, як 7 липня 1957-го Спілка композиторів України звернулася до військового прокурора з проханням реабілітації композитора.
7 
35413
Коментарі