Німецькі розвідники в 1944-му виявили таємну радянсько-американську базу у Полтаві

Американський пілот (другий справа) та радянські військові, що брали участь в операції ”Френтик”. На одній із бомб написано: ”Німеччині та її союзникам від СРСР і США”. Полтавський аеродром, літо 1944-го

У ніч на 22 червня 1944 року сто німецьких бомбардувальників протягом трьох годин скидали бомби на військовий аеродром у Полтаві.

На ньому приземлялися американські літаки, задіяні в секретній операції "Френтик" (англійською — "скажений"). Радянський Союз тоді не мав важких бомбардувальників. А американські заводи й залізниці Східної Німеччини та окупованих Угорщини та Польщі були недоступними через віддаленість їхніх баз в Італії та Британії. Та й у дальній політ машина замість бомб змушена брати більше пального — аби могла вернутися на базу. Тож військове командування США та СРСР домовилися, що американські боїнги В-17, яких через великий розмір називали "літаючими фортецями", скидатимуть бомби на окуповану німцями територію, але не повертатимуться на свої авіабази, а летітимуть далі на схід, на аеродроми Полтави, Миргорода та Пирятина. Там їх заправляли, робили технічний огляд, а екіпажі відпочивали. Потім летіли у зворотному напрямку. Від таких човникових рейсів німецька промисловість зазнавала значних втрат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Американський історик без емоцій досліджує історію Східної Європи - "Перетворення націй" Тімоті Снайдера

— 21 червня американці —80 літаків В-17 — прилетіли о шостій вечора, — згадував полтавець Юрій Дубровін, який тоді був механіком із озброєння. — Приземлився останній, і за десять хвилин над аеродромом з'явився німецький розвідувальник-винищувач. Пройшов над нами низько-низько. Наші винищувачі піднялися, хотіли догнати, але не зуміли. Все, думаю, уночі будуть "гості".

Увечері для американських льотчиків, як завжди, влаштували танці.

— На аеродромі був старий ангар. Його розбомбили, а площадка бетонована залишилася. Там зробили сцену, посадили оркестр. Вечір закінчився десь за півгодини до опівночі. Усі почали розходитися: завтра ж рано вставати, нам — вішати бомби, льотчикам — вилітати. Тільки-но я піднявся в житловий корпус, навіть не встиг роздягтися, оголошують тривогу. Було десь без п'ятнадцяти дванадцять. Повідомили, що в нашому напрямку летить армада німців. Ми укрилися в щілинах — таких довгих окопах, вище людського зросту. Там ні осколки, ні кулі не беруть, усе мимо летить.

Рівно опівночі німці почали кидати "свічки" — авіабомби, які світяться.

— Стало все видно як на долоні, — пояснює Юрій Дубровін. — Три години ешелоновано бомбили — пройде кілька літаків, потім через кілька хвилин іде наступний ешелон. Із капітаном Халтуріним ми сиділи спина до спини. Так він усі три години бомбування співав "Жил-был у бабушки серенький козлик". А я підспівував "А-на-на, а-на-на, а-на-на, чікі-брікі, шііть асса-аса, пурпурлі-мурмурлі, курляля". Такий ідіотський приспів. У темряві почуття страху притуплюється. А американські льотчики, як тільки почалося бомбування, посідали на машини й роз'їхалися хто куди — кілометрів на 80 від Полтави.

Німці скидали й міни-"жабки". Коли поруч проходить людина, тупне ногою — вона вибухає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Жінки УПА на допитах були дуже стійкі до тортур і катувань"

— Як закінчилося бомбардування, комендант дав команду гасити літаки. Та гасити було вже нічого, майже все згоріло. Літаки не просто горіли, а вибухали, бо в них ще позалишалися боєприпаси. Після бомбардування жертв практично не було. Вони з'явилися, як люди почали рятувати те, що залишилося від літаків. От вискакує нас троє зі щілини — поруч горить літак. Ми до нього — а він вибухає. Зліва від мене стояв солдат Бережко — йому перебило обидві ноги. У сусіда справа, сержанта Ясакова, — пряме попадання в серце. Одразу на смерть. А мені тільки осколком зачепило ногу. Я замотав її бинтом і пішов далі. На цих мінах підірвалося чоловік зо тридцять. Наступного дня із 80 бомбардувальників тільки вісім могли злетіти.

Поки відбудовували аеродром, американська й радянська сторони шукали винних у катастрофі. Радянський Союз звинувачував США в недбальстві. Бо під час одного з перельотів німці збили американський літак, на якому летів фотограф, що віз звіт про операцію "Френтик". Понад 500 фотознімків із секретними матеріалами, знятими на полтавському і миргородському аеродромах, потрапили до німців. Американці ж дорікали, що на аеродромі під Полтавою була погана оборона і слабка зенітна артилерія. Та конфлікт швидко зам'яли, й у липні польоти відновили. Операцію згорнули у вересні 1944-го.