Сталін почав Другу світову війну спільником Гітлера. Однак, подвигу простих солдатів це не зменшує. Їх холоднокровно використали тодішні політики. А сьогоднішні спекулюють на темі Перемоги, використовуючи нащадків тих героїв.
На болючу тему "Великої Перемоги" розмовляємо з Вадимом Задунайським - 45-річним доктором історичних наук, професором, чиї лекції слухають студенти як у Донецьку, так і у Львові.
Відповідальність за загибель мільйонів людей в цій війні лежить на Сталіні та Гітлері рівною мірою?
- Серед істориків молодого покоління домінує саме така точка зору: в розв'язуванні Другої світової сталінський та гітлерівський режими винні порівну. Дві тоталітарні системи змагалися за домінування в Європі та світі. Німеччина, здійснивши провокацію, вторглася у Польщу, за подібним сценарієм діяв і СРСР стосовно Фінляндії. Розподіл Польщі під Третім рейхом та під СРСР підтверджує тотожність цих режимів.
Радянський союз почав цю війну у вересні 1939 року з нападу на Польщу, і завершив розгромом Японії, яка капітулювала у вересні 1945 року. Тому я віддаю перевагу терміну Друга світова, а термін "Велика Вітчизняна" вважаю політично вмотивованим. Але при цьому не нав'язую студентам чи опонентам своїх думок.
"Оригіналів секретних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа ніхто не бачив, а копії - невідомого походження" - так говорять сучасні сталіністи. Чи існують однозначні історичні докази військових злочинів СРСР на початку 2 світової війни?
- Автентичність таємних угод не так важлива порівняно з аналізом історичних подій, які послідували за пактом Молотова-Ріббентропа. Радянський Союз ударив з тилу Речі Посполитої, змусив Польщу битися на два фронти. Як військовий історик, я працював у польських архівах. Наказ маршала РП, який він віддав після удару зі Сходу, я бачив в оригіналі. Він заявив про недоцільність оборони саме після удару Червоної Армії. Після нападу Німеччини поляки свою бойову структуру, штаби, державні тилові структури і матеріально-технічні ресурси - перенесли в район Львова, Тернополя. А коли потрапили під удар Червоної армії, стало зрозуміло, що Військо Польське приречене.
1 вересня на Польщу напала Німеччина, 17-го - Радянський союз. 16 днів вони боролися, сподіваючись на допомогу французів і англійців, котрі, оголосивши війну Німеччині, діяли занадто повільно. З боку СРСР тут був вдалий політичний маневр, за допомогою якого Сталін обіграв Німеччину. Усі основні учасники військового конфлікту вже оголосили війну Гітлеру, коли під шумок свою агресію вчинив Радянський Союз. А оголошувати війну ще і СРСР, коли немає сил впоратися навіть з Німеччиною - це вже занадто.
Тому воювали з Гітлером і увесь негатив був акцентований на Гітлерівській Німеччині. Не дивлячись на те, що по суті між агресією ІІІ Рейху і агресією СРСР в той момент не було різниці. Частина населених пунктів, захоплених німцями восени 1939 року, були передані ними Радянському Союзу. Був спільний парад у Білостоку - показовий парад союзників, що перемогли та поділили Польщу. Саме ці факти, а не протоколи, є доказ реальної співпраці.
Чим є 9 травня для Західної України?
- Західні українці вважали, що звільняються від польської окупації, коли в 1939 році до них уперше прийшли радянські війська. У перші місяці приходу Червоної Армії радянських солдатів зустрічали хлібом-сіллю. Проте отримали репресії, колективізацію, депортацію сотень тисяч українців. Це стало холодним душем. Упродовж 1939-го опору радянській владі не було. Тільки представники радикальної ОУН відразу покинули Україну, але їх було декілька тисяч, а велика частина суспільства сподівалася на краще. 2-річний досвід змінив доброзичливе ставлення народу на протилежне. Після звільнення від німецької окупації, почав насаджуватися радянський порядок. Тому в 1944 р. почався протирадянський Рух Опору - озброєне партизансько-підпільне протистояння УПА і ОУН. Тому й не сприймається в сучасній Західній Україні Свято Перемоги в пострадянському стилі.
Чи можно помирити українців, чиї предки воювали по різні сторони?
- Протистояння намагаються розігрувати маргінальні групи - як на Заході, так і на Сході країни. Майже щомісяця відвідую Львів, часто Київ та Дніпропетровськ, і не бачу кого з ким мирити. Тому що немає ворожості.
Багато західних українців було мобілізовано в Червону армію - воювали і гинули у складі радянської армії, дійшли до Берліна. Але симпатії більшості західних українців пов'язані з УПА, оскільки УПА виникла на грунті протистояння з силами, що обстоювали ідею відновлення Польщі у довоєнних кордонах, далі - з гітлерівським окупаційним режимом (тут не слід плутати УПА з Дивізією "СС-Галичина", котра воювала неа стороні ІІІ Рейху), а після відновлення радянської влади на західноукраїнських землях - й проти неї. Для більшої частини галичан і волинян УПА була визвольною. У радянську армію їх мобілізували, а в повстанську вони йшли добровільно.
Непорозуміння виникає з тими, хто брав участь в знищенні повстанського підпілля. А до тих, хто боровся на фронтах проти гітлеризму на Західній Україні, ніхто вороже не ставиться. До бійців НКВС, до міліції, до МДБ, які у кінці 40-х - на початку 50-х знищували повстанців - природно, "особливе" відношення.
Чому тема "Великої Перемоги" стає з кожним роком все більшим подразником?
- В силу соціально-економічного положення, яке ускладнюється, легше мобілізувати електорат через звичні соціально-політичні гасла. Ми це бачимо як з боку влади, так і з боку опозиції. Працюють готові стереотипи масової свідомості - пострадянського взірця в одних регіонах і протирадянські – в інших.
Найпослідовнішіми адептами травневих святкувань є комуністи, котрі тут "піаряться" успішніше ніж під час відзначень річниці "Жовтневої революції". Святкування перемоги у важкій і трагічній війні проти антилюдського гітлерівського режиму виглядає більш цивілізованим й таким, що позитивно сприймається значною частиною населення України.
Окремо впливає й тиск сучасної Росії, котра намагається поєднати дореволюційні й радянські цінності, з метою ще більшого домінування на пострадянському просторі. Українській владі простіше використовувати результати пострадянських стереотипів та сучасної російської пропаганди, аніж працювати над створенням нових пріоритетів історичної свідомості.
Як знайти компроміс?
-Спокійно ставитись до уподобань як прихильників святкування, так і прихильників скорботи. Ми маємо розуміти й поважати реалії сприйняття трагічних сторінок минулого нашої країни заради її майбутнього.
Більшість демократичних європейських країн відсвяткувала перемогу над ІІІ Рейхом в 1945 році. Натомість у подальші часи ця подія перестала мати ознаки гучного святкування.
Щодо СРСР, то тут спочатку мали місце подібні підходи, посвяткували й почали відбудову мирного життя звичними тоталітарними методами. Але в 60-х комуністичний режим вирішив відновити святкування, додавши їм гучності й яскравості.
Можливо, в наш час слід відійти від гучних святкувань, натомість по-людськи ставитись до ветеранів та дітей війни весь час, а не лише напередодні 9 травня.
Мій дід загинув 21 лютого 1945 року, звільняючи Познань. І для мене особисто 9 травня - день шанування усіх, хто пройшов війну, не звірствуючи над мирним населенням. На мій погляд, усі, хто боровся з гітлерівською окупаційною системою (це стосується не лише бійців Червоної армії, але й багатьох інших військових та партизансько-підпільних утворень) заслуговують шани і поваги.
2 
1
Коментарі
219