Увага світу прикута до ситуації в Афганістані. Після виведення військ США, владу захопив радикальний ісламістський рух "Талібан".

Історія Афганістану багата на війни та повстання. Gazeta.ua розібралася з особливостями тамтешнього розвитку, встановила хто і на скільки успішно боровся за цю територію.

Першими з відомих володарів на територію Афганістану прийшли давньоперські царі династії Ахеменідів у першій половині І тис. до н.е. Тоді тут жили люди, які сповідували зороастризм - стародавнє пророцьке віровчення, в основі якого знаходиться проповідь давньоіранського пророка Заратустри. Той жив у місті Балх на півночі сучасного Афганістану.

Найбільшим етносом були пуштуни, які вважаються титульною нацією держави. Поряд з ними жили таджики та хазарейці - нащадки монгольських, тюркських та іранських племен. Менше – узбеків і туркменів.

Александр Македонський

У 330–329 роках до н.е. територію Афганістану завоював Александр Македонський. Він розбив династію перських царів Ахіменідів. Тоді ж одружився з Роксаною, дочкою свого колишнього супротивника, бактрійського вождя Оксіарта. Так прагнув схилити на свій бік знать східних областей Перської держави. По дорозі на схід Александр засновував міста, даючи майже всім їм назви Александрія. Серед них сучасне місто Герат в Афганістані.

Після розпаду імперії Александра Македонського, Афганістан став частиною держави Селевкідів – македонської династії. Їх змінили інші вихідці з Європи на чолі з воєначальником Діодотом. Під їх управлінням виникло Греко-бактрійське царство. Ця держава поєднувала грецьку та індійську культури.

Скіфи

Східні скіфи – саки, витіснили з Афганістану нащадків адміністрації Александра Македонського наприкінці II ст. до н. е.

Відразу після них прийшов кочовий народ зі Східної Азії – юечжі. Вони у І ст. до н. е. заснували Кушанське царство. Воно контролювало середню ділянку легендарного Шовкового шляху та мало можливість отримувати значні доходи від торгівлі. Царство мало дипломатичні відносини з Римом і Китаєм-Хань.

Білі гуни

У V ст. терниторію Афганістану підкорили ефталіти або білі гуни. Вони не мали міст і писемності, жили у повстяних наметах. Китайці, іранці та індійці писали про напади ефталітів.

485-го змусили Персію платити данину. Воювати персам з білими гунами довелось до 557 року, коли їх здолав цар Хосров I.

Втративши багато сил у війнах, білі гуни потрапили під владу Сасанідів - монархічної зороастрійської держави в Ірані.

Найбільшого розширення кордонів імперія Сасанідів досягла під час правління Апарвеза "Переможного". Включала землі нинішніх Ірану, Іраку, Азербайджану, Вірменії, Афганістану, східну частина сучасної Туреччини та частини нинішніх Індії, Сирії, Пакистану.

 

Арабський халіфат

У середині VII ст. імперію Сасанідів знищив та поглинув Арабський халіфат. Почалася ісламізація афганців. Араби повсюдно піднімали культуру вирощування сільськогосподарських рослин, займались меліорацією, поширювали технічні винаходи.

Поступово переймали культурні досягнення підкорених народів. Державною мовою Халіфату стала арабська, повсюдне застосування якої прискорило взаємний обмін знаннями між віддаленими підкореними культурами, вона стала мовою науки і літератури для вчених різних народів.

Нащадки Тамерлана

З кінця XIV ст. територія Афганістану опинилася під владою тюркського правителя Тамерлана, який походив з тюркізованого монгольського племені барлас. Він заснував династію Тимуридів.

Тамерлан приймав заходи для підняття добробуту інших земель держави, переважно прикордонних. 1398-го провели зрошувальний канал в Афганістані.

Держава Тимуридів існувала в Ірані та Індії з 1370 по 1858 рік. Центром було місто Самарканд - тепер Узбекистан.

Попередниця сучасного Афганістану

У 1747–1818 роках на землях Афганістану виникла незалежна держава Дуррані. Це пуштунська держава, що включала територію сучасних Афганістану, Пакистану, північно-східну частину Ірану й західну частину Індії. Центром став Кандагар. Ініціатор – полководець Ахмед-шах Дуррані.

За його наступників імперія розпалась на низку самостійних князівств — Пешаварське, Кабульське, Кандагарське та Гератське.

Саме Дурранійську імперію вважають попередницею сучасної держави Афганістан.

 

"Велика гра" Росії та Англії

Російська імперія до початку XIX століття розширила свій вплив в Середній Азії і на Кавказі. Їх інтереси зіткнулися з англійці, які мали намір збільшити територію Британської Індії. Лондон вже розпочав війни з родробленими афганськими князівствами.

1801 року російський імператор Павло I підтримав ідею французького правителя Наполеона Бонапарта про спільний похід проти британців до Індії. В Середню Азію відправили 20 тис. козаків. Того ж року Павла І вбили і вони отримали наказ повернутися.

1837-го в Кабулі з'явився російський посланець, який швидко увійшов в довіру до еміра Дост Мухаммеда і підписав вигідний для Росії договір. Під тиском Великої Британії його розірвали.

У грудні 1838 року Велика Британія ввела війська в межі Афганістану і посадила на кабульський престол пробританського шаха Шуджа. У листопаді 1841-го його скинули, а британців вигнали з країни.

"Нашими військами московити повинні бути видавлені з Середньої Азії і скинуті в Каспійське море", - писав прем'єр-міністр Великої Британії Бенджамін Дізраелі в листі до королеви Вікторії. Переконав її прийняти титул "імператриці Індії". В межі Індійської імперії включався і Афганістан.

1878-го Росія виграла війну проти Туреччини. Британія злякалася, що росіяни захоплять Стамбул. Тодішній емір Афганістану Шир-Алі-хан прийняв російське посольство з почестями. Пообіцяв не впускати до країни британців в обмін на допомогу. Британці дізналися про це та розпочали наступ. Емірові Алі-хану не вдалося налагодити спротив і він утік до Росії. Його син Якуб-хан відмовився від спротиву та підписав мир із Великою Британією.

Незалежність Афганістану

На початку XX ст. серед афганців почали поширюватися ідеї об'єднання. Новий емір Аманула-хан після коронації 29 лютого 1919 року відразу оголосив про незалежність від Великої Британії. Це призвело до нової війни, в якій афганці перемогли. Лондон визнав їхню незалежність.

Аманула-хан намагався модернізувати країну. Для цього він потребував великих грошей. Підняв податки. Також наказав афганцям носити європейський одяг. Газети публікували фото його дружини без чадри. Це викликало обурення простих людей та призвело до повстання пуштунських племен у 1928-1929 роках. Їх очолив дезертир Хабібула Калакані. Він повів повстанців на Кабул та 29 травня 1929 року захопив владу.

У вересні проти нього виступив Надір-хан, колишній міністр оборони. За підтримки англійців він 1933 року поставив королем свого сина Захір-шаха. У країні з'явилась вільна преса та парламент.

"У Корані ніде не сказано, що Аллах проти науково-технічного прогресу, так чому з ним треба боротися?" - казав той.

 

Перевороти

У ніч з 16 на 17 липня 1973 року в Афганістані стався військовий переворот. Його очолив колишній прем'єр-міністр генерал Мухаммед Дауд Хан. Він повалив монархію, розпустив парламент та заборонив політичні партії. Ідеологією його правління була суміш пуштунського націоналізму та соціалізму в економіці. В країні націоналізували банки та деякі приватні підприємства.

27 квітня 1978 року режим Дауда повалили ліворадикали. Революцію очолив лівий політик Хафізулла Амін. Він проводив жорсткі чистки, через що нажив собі ворогів. Афганці боялися за своє життя. Амін шукав підтримки у США та нехтував позицією СРСР. У Кремлі його вважали занадто радикальним та ненадійним.

У грудні 1979 року спецпідрозділ КГБ СРСР напав на президентський палац у Кабулі і вбив президента Аміна. Замінили маріонетковим урядом більш керованого Кармаля Бабрака. Голова КГБ Юрій Андропов та інші політики натиснули на генсека Леоніда Брєжнєва і той підписав наказ про введення радянських військ в Афганістан.

Війська СРСР намагалися перемогти моджахедів, але не вдалося. 1989-го СРСР вивів солдат. В Афганістані почалась громадянська війна.

 

Пуштуни при владі

27 квітня 1992-го загони ісламської опозиції увійшли до Кабула. Пуштунський ісламський лідер Себгатулла Моджаддеді став президентом. Країну оголосили Ісламською державою Афганістан. Скасували всі закони, що суперечать ісламу. Закрили університет і всі розважальні заклади, в держустановах ввели обов'язкові молитви, заборонили всі антирелігійні книги і алкоголь, урізали права жінок.

Таліби

Країна була сильно поділена за етнічними ознаками, центральна влада слабла. Серед пуштунів зародився рух "Талібан". Це слово у перекладі з пуштунського означає "учні". Рух заснували 30 студентів мусульманської духовної школи міста Кандагар на чолі з муллою Мухамедом Омаром. Їхня ідеологія базувалася на ісламському фундаменталізмі та несприйнятті усього західного. Талібів фінансував Пакистан та Саудівська Аравія.

1994 року Кабул перейшов під владу одного з польових командирів Ахмада Шаха Масуда. Він спробував встановити мир та розпочати процес об'єднання держави. Але таліби відмовились підтримати його.

27 вересня 1996 року таліби без бою взяли Кабул і заснували Ісламський Емірат Афганістан. Вони контролювали більшу частину держави. Лише на півночі залишалося опозиційне угрупування Північний альянс. Складалося в основному з таджиків та узбеків.

Таліби встановили жорсткий режим ісламського права. Жінок зобов'язали носити паранджу, вони не мали право виходити з дому без супроводу чоловіка, працювати та здобувати освіту до восьми років. Заборона на роботу найбільше вдарила по них, бо в країні було багато вдів. За порушення жінок били батогами та страчували. Був випадок, коли жінці відрізали великий палець за носіння лаку на нігтях. Також таліби карали чоловіків, які давали роботу жінкам.

 

Усіх чоловіків зобов'язали носити бороду. Крадіїв карали відрізанням руки чи ноги. У держави не було гімну, бо таліби заборонили музику.

Самі таліби виправдовували свій режим встановленням порядку. Наче простим людям краще жилось під їхнім правлінням, ніж з польовими командирами.

У талібів прихисток отримав лідер терористичної організації "Аль-Каїди" Усама бін Ладен після вибухів біля посольств США в столицях Танзанії Дар-ес-Саламі і Кенії Найробі 7 серпня 1998 року. США встановили його причетність до теракту та оголосили у розшук.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Урок для України з падіння Афганістану в тому, що підтримка від США не безконечна - що про нас пише світова преса

США

Після терактів 11 вересня 2001 року у США Білий дім вирішив розпочати повномасштабну військову операцію проти талібів. Американців підтримали у НАТО.

Завдали поразки "Талібану" і відсторонили від влади. Створили Тимчасовий уряд Афганістану. Після проведення виборів 2004 року виник постійний уряд Хаміда Карзая. У бойових діях загинуло до 40 тис. талібів, їхніх прихильників та понад 20 тис. членів коаліції.

2014 року США оголосили, що досягли своїх завдань. Почалось поступове скорочення військової присутності. Іноземці взялись допомагати Афганській народній армії нарощувати сили.

Після повного виведення американських військ в липні 2021-го, таліби почали захоплювати владу.

×