Україна розвивається демократичним шляхом. Авторитарний режим тут не може існувати. Про це розповідає історик Ярослав Грицак.
"Ми не йдемо шляхом Росії й Білорусії, це для мене очевидно. От чи це буде добра демократія чи симулякр демократії – це вже інше питання. Україна показала, що авторитарний режим тут не має шансів. І це не тому, що він добрий чи поганий сам по собі – а тому, що українці його не приймають. Два рази пробували – за Кучми і за Януковича – і два рази нічого не вийшло. І це вирішальне. Інше питання, яка у нас буде демократія. Сьогодні я би назвав її демократією "by default" – демократією за замовчуванням. Тобто за станом справ, а не інституцій. Майдан мав би її інституціоналізувати, але, на жаль, українцям це не вдається", - вважає Грицак, пише Укрінформ.
Українці мають все для того аби їхня нація відбулася
"Найкращим доказом цього є крах "російської весни". Це була велика загроза, і Україна витримала її, - пояснює. - Ми звикли дивитися на націю, як на щось стабільне. Вона має мати одну мову, релігію, спільну територію і так далі за списком. Насправді ж, нація – це, словами класика, щоденний референдум. Це щоденна перевірка, чи населення даної території бажає жити спільним політичним життям, не залежним від інших націй. Для української нації найбільшим випробовуванням є Росія. Росія, устами їх лідерів, не раз і не два заявляла, що українці й росіяни – це одна і та сама нація. Українці ж думають інакше. Моніторинг підтримки українцями своєї незалежності показує: ця підтримка кожен раз сильно зростає, як тільки з'являється привид російської загрози. Так було під час чеченської війни, коли ніхто з українців не хотів би посилати воювати своїх дітей у Чечню. Так було під час конфлікту довкола Тузли, а потім – грузинсько-російської війни: українці сприйняли її як потенційну загрозу для себе. А під час російської анексії Криму підтримка української незалежності знову досягла показника 1 грудня 1991 року.
Помилково вважати, що Польща чи Ізраїль живуть добре за рахунок однорідності - "одна мова – одна релігія – одна культура".
"Насправді, ця однорідність уявна. Поїдьте у Польщу, пожийте трохи там, і переконайтеся – наскільки вона глибоко розколена, наскільки там панує ненависті між двома великими таборами – зовсім як в Україні часів Януковича. Це по-перше. А по друге, мій приятель Томаш Камузелля, котрий є професором у Шотландії, а сам родом із польської Сілезії, й вивчає мовне питання в Європі, показав, що ця формула однорідності є не нормою, а винятком. Вона діє лише у країнах Центрально-Східної Європи, які після війни були обрізані до етнічного ядра", - зазначає дослідник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Реформи треба робити швидко. Нам знову не вдалося" - Грицак
Лідер польської правлячої партії Качинський визнає, що після перемоги Євромайдану і поразки "російської весни" Україна сталася як нація. Тепер ставлення до України має бути іншим.
"Українська нація є. Нехай не така, як ми собі її уявляли, але своя і стабільна. Тому я не змучуся повторювати ті лозунги, котрі повторювали наші великі попередники – Іван Лисяк-Рудницький і Юрій Шевельов: "Перестаньте будувати українську націю – модернізуйте її", "Світ хоче бачити нас модерними". Нагадаю, що другий лозунг якраз висів над входом до Євромайдану з боку Європейської площі", - додає Грицак.
- На четверту річницю Революції гідності є депресія, розчарування. Але коли я дивлюся на дані соціологічних опитувань, вражає, що значна частина українців далі має надію на добре майбутнє, - каже історик Ярослав Грицак.
- Я тоді згадую фразу одного іноземного бізнесмена: "Ситуація в Україні ніколи не є ані така добра, ані така зла, як ви собі думаєте". Важливо, що в Україні завше залишається простір для змін. Суспільство завжди хоче мінятися, реформуватися. Проблема полягає в тому, що воно саме цього зробити не може. Це має робити держава, бо вона має головні важелі для змін. Біда, що наша політична еліта або їх зовсім не використовує, або недостатньо.
3 
1
Коментарі