"За таку перемогу треба судити – казали фронтовики. Вона давалась занадто великою ціною. Зараз обнародувані дані втрат, які перевищили 41 мільйон громадян СРСР. З них 19 мільйонів – солдати і офіцери. Це страшна цифра, але вона співпадає з оцінками фронтовиків. Незалежний російський історик Борис Соколов вважає, що ці дані по військових занижені. Їх кількість доходить до 27 мільйонів. Втрати німців під час війни були в 7-10 разів меншими ніж червоноармійців. Перерахувати українців зараз неможливо, бо всі відомості по втратах зібрані у Москві. Можна тільки виділити операції, коли гинуло найбільше. Одна з таких - Київська операція – влітку і восени 1941-го. Перемога звичайно була, але пам'ять більш важлива, бо перемога досягнута страшною ціною", - розповів кореспонденту Gazeta.ua історик Ярослав Грицак.
Як пояснювали таку кількість жертв у радянські часи?
Ця правда була замовчувана. Вона замінена празникуватим тоном. Найбільший злочин – фронтовиків вбивали двічі. Вперше - на фронті, вдруге – їхню фронтову пам'ять. Це тяжка пам'ять. Вона складається зі смертей, поранень і голоду. Її замінили фальшивими картинками, які ми бачимо ввесь час на парадах, кіно. Поки фронтова правда не вийде наверх, ми будемо далі жертвами цієї глянцевої історії. Це небезпечно, бо нам показують, що війна це добре, треба повторити. Натомість вся сучасна Європа будувалася за принципом "Ніколи більше" – не слід повторювати цей жах. Для України це дуже важливо, бо вона є однією із тих, хто найбільше постраждав і у нас нині йде війна. Тому нам треба святкувати свої перемоги.
Фронтовиків вбивали двічі. Вперше - на фронті, вдруге – їхню фронтову пам'ять. Це тяжка пам'ять. Вона складається зі смертей, поранень і голоду. Її замінили фальшивими картинками, які ми бачимо ввесь час на парадах, кіно. Поки фронтова правда не вийде наверх, ми будемо далі жертвами цієї глянцевої історії.
Якби нацисти перемогли, нас би не було серед живих, нічого українського б не існувало. Але ціна цьому непомірна, невиправдано висока. Комуністична держава була побудована на розтраті людського матеріалу. Фронтовики пишуть, що радянська політика під час війни була продовженням довоєнних репресій. Гинули найчесніші та найінтелігентніші. Виживали ті, хто міг відсиджувати на фронті. Це були учасники загороджувальних загонів, енкаведисти, службовці штабів. Саме вони потім почали підміняти пам'ять. Перемоги присвоїли собі.
Що слід брати за основу для відновлення історичної пам'яті про війну?
Втрата живої фронтової пам'яті – найбільша втрата для істориків. Більшість справжніх учасників війни не писали своїх спогадів та не любили згадувати війни. Для них це глибокі травми. Та й писати тоді відкрито такі речі було небезпечно, особливо за сталінського режиму. Німці писали щоденники і ми бачимо як виглядала війна з боку солдатів і офіцерів Вермахту. Якщо взяти пізнішу в'єтнамську війну, то американські солдати про неї розповідали і писали масово, вони не ховалися. Радянські солдати не залишили спогадів, крім поодиноких випадків. Є спогади Ніколая Нікуліна, який потім став науковцем. Їх всім необхідно читати. Показують правду війни.
З українців є спогади Федора Моргуна – секретаря полтавського обкому партії. Він їх назвав "Сталінсько-німецький геноцид українського народу". Будучи партійцем, він назвав поводження Сталіна з українцями геноцидом, зокрема, під час війни. Він сам хлопець із Полтавщини, згадує, що як тільки в 1943-му їх село визволили від німців, то всіх хлопців допризивного віку відправили на фронт. Необучених, без зброї, одягу та їжі. З одною гвинтівкою на 2-3 особи. За місяць боїв з 10 дорослих чоловіків залишалось тільки двоє. Людей гнали не в обхід, а на кулемети напряму. Щоб завалити ворога трупами. Ніби це було єдине, що знали радянські командири. Без маневрів і шляхів відступу, тільки гнати гарматне м'ясо на загибель. Цю правду не знають. На той час коли можна було говорити, більшості фронтовиків уже не було.
Як тільки в 1943-му їх село визволили від німців, то всіх хлопців допризивного віку відправили на фронт. Необучених, без зброї, одягу та їжі. З одною гвинтівкою на 2-3 особи. За місяць боїв з 10 дорослих чоловіків залишалось тільки двоє.
День Перемоги був одним із найбільших державних свят, люди не виходили на роботу. Чи варто робити День пам'яті та примирення вихідним?
День пам'яті мав би бути вихідним. У нас він такий один в році. Зважаючи на те, що Україні була одним із головних полем битви і першою жертвою. Не слід забувати наскільки український фактор був важливий у цій війні. Тому у нас як ніде у світі слід відзначати день пам'яті на гідному рівні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці боролися з нацизмом у складі 7 армій - два ролики до Дня пам'яті
Коли можна буде відмовитись від 9 травня і відзначати лише 8 травня?
Ніколай Нікулін писав, що під час війни гинули найкращі, а залишалися найгірші. Тому передбачав через декілька поколінь домінування іншої пам'яті про війну. Ті що залишилися будуть розповідати, які вони були герої. Нові покоління виховані в цьому дусі. Треба припинити цей механізм відтворення фальшивої пам'яті. Необхідно робити все аби перервати його. Це слід робити разом з реформами, зміною клімату в країні, відходу від радянської спадщини. Але разом з тим зараз відміняти 9 травня не можна, бо цей день є дуже важливим для фронтовиків, які ще залишились. У них не можна забирати це свято. Їм потрібно дати спокійно з ним дожити. Перемогу слід відзначати, але не треба забувати ціну цієї перемоги. Не можна робити головними героями Сталіна і Жукова. Та кількість жертв – результат саме їх "таланту". Казали "баби ще народять".
Відміняти 9 травня не можна, бо цей день є дуже важливим для фронтовиків, які ще залишились. У них не можна забирати це свято. Їм потрібно дати спокійно з ним дожити.
Яким чином слід відзначати День пам'яті та примирення?
Квіти до пам'ятників, молитви у церквах, відверті розмови на телебаченні. Це день задуми, хвилин мовчання. Слід говорити про неповторність людського життя і про те, що його забирали для злочинних цілей. Це не повинно більше ніколи повторюватись. Віддати шану померлим. Тим які ніколи цієї справжньої шани не мали. Багато жертв не те що не пораховані, а навіть не поховані. Тому суспільство не віддало їм належну шану. І звичайно шана тим, хто залишився живий. Тільки слід відмежовувати енкаведистів і комісарів від учасників війни, які винесли її на своїх плечах.
День пам'яті та примирення відзначають в Україні 8 травня. Приурочений до річниці підписання акта капітуляції Німеччини 1945 року й перемозі над нацизмом у Європі. Згадують учасників Другої світової війни всіх воюючих сторін, закликають до примирення. Свято запроваджене указом президента України 2015-го.
Цьогоріч Український інститут національної пам'яті спільно з Центром визвольного руху презентують виставку "Антинацистський спротив УПА". Покажуть фотографії та документи повстанців.
3 
1
Коментарі
1