"Держава не хоче брати на себе відповідальність за Бабин Яр. Ми повинні її змусити" - історик

 

Представники української культурної та наукової спільноти звернулися до влади із закликом втрутитись у ситуацію з меморіальним центром у Бабиному Яру, який створюють за ініціативи російських олігархів.

Чому громадськість 2016-го підтримала проєкт меморіального центру, а потім його почали засуджувати, та як можна вирішити конфлікт, розповів Gazeta.ua історик Ярослав Грицак.

"Проти меморіально центру почали виступати українські науковці і культурні діячі та значна частина єврейської інтелігенції, яка вважає себе українцями. Останні, власне, найбільше протестують проти цього проєкту. В значній мірі конфлікт довкола Бабиного Яру - не конфлікт української спільноти проти російської. Це розкол у сучасному єврействі. Між тими що називаються "путін-юден" - євреї Путіна, і тими що називаються жартома чи напівжартома "жидобандерівцями", - каже він. - І це дуже важливо розуміти. Друга частина ніколи не сприйме цього проєкту. Вона виступала проти нього з самого початку і мала свій альтернативний. Вважала той задум втручанням російських євреїв в українські справи, причому втручанням агресивним і політичним".

Історик зазначає, що серед української інтелігенції були різні позиції. Інститут історії підготував свій проєкт і доклав багато зусиль, щоб він був прийнятим державою і підтриманим владою. Але цього не сталося з невідомих причин. Значна частина діячів не втручалася, тому що вважали це не етичним та справою виключно євреїв.

"Для мене особисто сигнал трапився тоді, коли від цього проєкту відійшов Карл Беркгоф, історик, якого я добре знаю, поважаю і в чесності якого не сумніваюся, - розповідає Грицак. - Це засвідчило, що ситуація серйозна і треба втручатися. Тому я й став одним з ініціаторів листа за втручання держави та київської міської влади.

Адже весь цей проєкт попахує "діснеєлізацією" - створенням такого собі "Діснея", парку на кістках, перетворенням в явище масової попкультури. Але якби ж це було головне. Для мене є інший прецедент - йдеться про грубе порушення суверенності держави. Я розумію, що будь-хто має право бути жертводавцем і це має робити честь цим людям, які готові дати гроші на будівництво меморіалу Бабиного Яру. Але є, правда, одне добре правило меценацтства, якого притримуються на Заході - ти можеш дати гроші, але не маєш права односторонньо визначати і втручатися в те, яким буде кінцевий проєкт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Меморіалом у Бабиному Яру Путін хоче показати, що українці - антисеміти та нацисти

У даному випадку спонсори самі сформували наглядову раду і таким чином могли провести своє рішення. Мене дивує, що це все робиться в дуже радянський спосіб - ми прийшли, ми дали гроші і будемо диктувати вам свої умови".

На думку вченого, ідеальною розв'язкою конфлікту було б, коли обидві сторони могли сформувати нову раду, де пропорційно представлені їхні голоси, і долучити третю сторону - державу. Але конфлікт зайшов вже занадто далеко. Зараз не йдеться про компроміс. Щоб його вирішити, імовірно, доведеться починати спочатку. Це справа державної ваги, у конфлікті проявляється криза української політичної системи.

"У самому конфлікті я би винив нашу державу і міську владу, тому що вона зайняла пасивну позицію, а там, де є вакуум політичної влади, обов'язково хтось диктуватиме свої права. Треба закладати нові умови гри - приймати другий проєкт. Це було би добре, але малоімовірно. Бо держава не хоче брати на себе відповідальність за Бабин Яр. Ми повинні її змусити. Або через тиск громадськості створити нову незалежну комісію і пробувати прийняти новий проєкт чи оголосити конкурс. Це було б ідеально, але поки неможливо", - говорить історик.

 

Варто не забувати, наскільки важливе місце має Бабин Яр у історичній пам'яті України і всієї Європи.

"Це символ одного з найбільших знищень євреїв під час Голокосту. За своєю силою і потугою він рівняється Освенціму. А Західна Європа багато знає про Освенцім, але майже нічого про Бабин Яр, про важливість якого почали дізнаватися лише нещодавно. Для мене це питання не лише України, а й України в світі - це той один з небагатьох символів, що єднає Україну міцно з Європою і світом. І як ми, українці, поведемося у випадку з Бабиним Яром, неминуче матиме резонанс у світі", - вважає Ярослав Грицак.

Українці мають показати, що самі здатні вирішити питання із Бабиним Яром, вирішити разом і цивілізовано. Мають бути залученими держава, міська влада, громадянське суспільство і релігійні інституції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На розстріл до Бабиного Яру звозили з усього міста та околиць - історикиня

"Я маю надію, що нам це вдасться. Я був свідком кількох подібних конфліктів, "цвинтарних", як їх називають. Був свідком конфлікту польського військового меморіалу, або "Меморіалу львівських орлят". Це ті польські молоді солдати, які нібито "захищали" Львів від українців, а для українців це символ поразки і приниження. І це був конфлікт, який розгорівся з надзвичайно великою силою на початку 2000-х, але вдалося розв'язати, а чому? Тому що була синергія - не лише держава розв'язувала, а й була дуже сильна позиція громадськості і церкви. Такі речі мають й потужні релігійні мотиви. Все таки це масові жертви.

 

Також було б ідеально якби до цього конфлікту доклалися й релігійні єврейські структури й наша православна церква, католицька й греко-католицька церкви - стали примирювачами. Біда в тому, що справами займаються люди світські, як з боку українців, так і євреїв, в них немає цілого виміру трагедії. Формули все ж є, я сподіваюся що воно прийде колись до вирішення. Я думаю, що це рішення не буде легким, швидше за все це буде дуже тяжкий компроміс, або навіть чиєсь рішення, але думаю, ми мусимо з цим впоратися", - додав вчений.

Ярослав Грицак переконаний, що всі пам'ятники Бабиного Яру можна об'єднати в концепцію.

"Я був головою комісії щодо встановлення пам'ятника розстріляним професорам у Львові. Тоді утворилася спільна польсько-українська комісія з науковців і громадських діячів Львова і Вроцлава, і ця комісія виробила критерії. Пам'ятник повинен був мати релігійний зміст і характер поєднання. Тобто ми ставили умови наперед. Якщо відбувається так, тоді можна вимагати і вибирати проєкт в залежності, наскільки вони виконуються. Ми мали близько декількох десятків проєктів, у кінці обрали ті, які вважали найбільш відповідними нашим умовам. Але ці умови формуються в ході нормальної публічної дискусії з участю експертів. Це все можна зробити, якщо підходити до цього питання системно, а не так, що хтось прийшов, дав гроші і сказав "я вам сделаю красіво".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські гроші і неонацисти – що не так із меморіалом у Бабиному Яру

Один з найкращих музеїв у Європі - це музей польських євреїв у Варшаві. Кожен українець повинен його подивитися, щоб знати, яким має виглядати майбутній музей в Україні. Це майже чудо. Щоб ви розуміли, діти приходять туди самі, тягнучи батьків, тому що там дітям є що робити. Але важливо, що цей проєкт постав завдяки великим видаткам і пожертвуванням євреїв зі всього світу, а також за участі держави і міської влади Варшави. Це був трикутник, без якого нічого існувати не може. І дуже важливо, що він привів до створення комісії експертної, яка оголосила конкурс і запустила системний процес. Встановила, чого бракує", - пояснив Ярослав Грицак.

×