На розстріл до Бабиного Яру звозили з усього міста та околиць - історикиня

Меморіал "Бабин Яр" має бути державним проєктом.

Інститут історії України 2018 року створив концепцію меморіалу. 2019 року її представили на обговорення. Вибори президента та парламенту завадили широкому громадському обговоренню державної концепції, повідомляє "Радіо Свобода".

За цим проєктом, планують упорядкувати нинішню територію заповідника "Бабин Яр" та створити не лише Музей Голокосту, але й Музей Бабиного Яру.

"Привернення уваги громадськості та держави до Бабиного Яру іде від революції до революції. Після Революції на граніті та проголошення Незалежності поставили перший пам'ятник жертвам Голокосту, бо перед тим там був лише пам'ятник "радянським громадянам". Після помаранчевої революції створили історико-меморіальний заповідник – це була спроба хоч якось захистити цю територію від стихійної забудови 1990-х. А потім уже після Революції гідності провели перше велике відзначення роковин розстрілів у Бабиному Яру та почали говорити про створення державного музею", - каже наукова співробітниця Інституту історії України Тетяна Пастушенко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські гроші і неонацисти – що не так із меморіалом у Бабиному Яру

Влада не звертала уваги на меморіал, територію Бабиного Яру продовжували забудовувати.

"Величезний житловий квартал уздовж вулиці Щусєва – це територія нацистського концтабору, і люди там живуть. Також побудовано великі дороги, проходить лінія метро, станцію метро Дорогожицька збудовано в самому центрі розстрілів, а кафе "Челентано" – на місці прохідної Сирецького концтабору. На території єврейського кладовища – це вулиця Грекова – до сьогодні триває забудова. Існують плани розширення спортивного комплексу "Авангард", який також стоїть на території колишнього єврейського кладовища. Перед війною це була околиця Києва, а тепер – ледь не самісінький центр, тому будувати тут вигідно і будується дуже багато", – пояснює Пастушенко.

Зараз ідуть роботи в єдиній історичній будівлі, яка залишилась у Бабиному Яру з довоєнних часів. Це колишня контора Єврейського цвинтаря, де планують розмістити експозицію Меморіального музею пам'яті жертв Бабиного Яру.

"Це невелике приміщення – 300 квадратних метрів, в якому після капітального ремонту планують незабаром відкрити експозицію, зараз ведеться внутрішнє планування дизайнерів. На це уряд виділив гроші – торік це було 20 мільйонів гривень, зараз важко сказати. Але після карантину роботи планують поновити", - каже дослідниця.

Автори концепції сподіваються, що після реалізації цього малого проєкту уряд підтримає і більшу розробку. Музей Голокосту та Музей Бабиного Яру доповнюватимуть одне одного. Без Бабиного Яру неможливо розповісти про історію Голокосту, але Голокост – це не все, що відбувалося у Бабиному Яру.

"Це питання доброї волі, бажання уряду і громадськості мати такий музей, пам'ятати про цю історію. Бо більшість людей і зараз думає, що Голокост "стосується лише євреїв", але це наша історія. А насправді Бабин Яр – це про всіх нас, і євреїв, і ромів, і про військовополонених, про українських націоналістів, про тисячі киян, яких там розстріляли як заручників, про польське підпілля, про яке мало відомо чи мало говорилося. У Києві нацисти не мали іншого місця для розстрілів – на розстріл до Бабиного Яру звозили з усього міста та околиць", – пояснює Тетяна Пастушенко.

Бабин Яр - це важливе місце для правозахисного руху в Україні. Післявоєнна молодь почала вимагати від держави говорити правду про те, що там відбулося не лише за часів війни, але й пізніше, коли сталася Куренівська трагедія. Окремою розповіддю може стати й історія Бабиного Яру в період незалежності – про складність формування політики пам'яті у постколоніальному та постгеноцидному суспільстві.

×