Поет і художник Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року у селі Моринці - нині Звенигородський район Черкаської області.
1840-го він видав першу збірку своїх віршів. Назвав її "Кобзар". Містила 8 поезій "Думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". Після того окремими виданнями вийшли поеми "Гайдамаки" та "Гамалія".
Всього за життя Тараса Шевченка надруковано 3 "Кобзарі". Найповнішим було останнє видання - 1860 року. До нього увійшло 17 творів і портрет автора. Мав тираж більше 6 тис. примірників.
Влітку 1859-го поет приїхав до рідних Кирилівки та Моринців на Черкащині. Зустрівся з рідними і близькими людьми. Познайомився із цукрозаводчиками Яхненками та Симиренками. Про їхню фірму він чув давно, бо завод між Млієвом і Городищем тоді був чи не найбільшим у Російській імперії.
Шевченка вразила вільнонаймана, щедро оплачувана праця робітників, їх зразковий побут: добротні садиби, упорядковані казарми, лазні, бібліотека, церква, лікарня, аптека, крамниці. Серед кріпацтва, яке тоді панувало в краї, господарювання Яхненків та Симиренків було надзвичайно людяним.
Побачивши все на власні очі, як свідчать очевидці, розчулений поет не втримався і, обнявши одного з господарів, 76-літнього Кіндрата Яхненка, поцілував його та з почуттям сказав: "Батьку! Що ти тут наробив!"
Кілька днів гостював Тарас у Млієві, зупинившись в управителя заводу Олексія Хропаля. Відомого поета й земляка приймали дуже щиро та гостинно. Саме за обідом у родині керівника фірми Платона Симиренка зайшла мова про те, щоб перевидати твори Шевченка. Тарас Григорович побідкався, що на це не має коштів, і Платон Федорович відразу ж пообіцяв допомогти.
Заручившись підтримкою Симиренка, окрилений поет вирушив у Петербург, де взявся готувати до друку свої твори. Йому вдалося швидко вирішити організаційні питання. Залишилося найвагоміше — кошти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Автор першого пам'ятника Тарасу Шевченку заробляв на життя плетінням кошиків
"Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи, та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а іздатель Кожанчиков половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба, - пише Тарас Шевченко у Мліїв приятелеві Олексію Хропалю. - З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземплярів книги на такую суму або через рік гроші з невеликим процентом. Зробіть як знаєте і як вам Бог на розум положе. Оставайтесь здорові! Нехай вам Бог помагає на все добре! Не забувайте іскреннього вашого Шевченка".
Як і було домовлено, Симиренко визначену суму для видання "Кобзаря" дав. Написав про це так:
"Шановний Добродію Тарасе Григоровичу!
Велике спасибі Вам за лист і ще більше за те, що Ви не забули нас і звернулися до нас у справі видання ваших пісень. З цією поштою я надіслав лист у Москву до Пурлевського (Сава Пурлевський — агент фірми Яхненка й Симиренка в Москві. – Gazeta.ua) і просив його переслати Вам 1100 карбованців. Після виходу книг прошу Вас відіслати їх на 1100 карбованців у Москву Саві Дмитровичу, а він перешле нам їх сюди — і ми з Вами розквитаємося.
Цукрове діло в нас у розпалі й діла багато, а все-таки я знайшов хвилину написати Вам. Ми всі часто згадуємо Ваше перебування у нас і щиро бажали б іще тішитися Вашим товариством. Ми з Вами мало знайомі, хотілося про дещо поговорити з Вами, та не було нагоди. Ви своїми поетичними розповідями так захопили мене, що я все забував.
Бог дасть побачимося і поговоримо по правді, відверто. Адже Ви за правду не сердитесь; скажіть мені хоч на перший раз по правді: чому Ви написали до мене однією мовою, а Олексієві Івановичу — іншою? Якщо Вас не стомлює листування таке не літературне, як моє, то я просив би Вас написати мені коли-небудь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Застрелили українського садівника, який володів унікальною колекцією яблунь
Зичу Вам того, що Вам може бути корисне, а особливо здоров'я: воно потрібне всім. Бачите мій егоїзм. Ваш найпокірніший слуга Платон Симиренко".
Шевченко на обкладинці видання написав "Коштом Симиренка". Підприємець цим був дуже незадоволений і навіть не відповідав на листи поета. Не бажав, щоб "ліва рука знала про те, що робить права". Цій біблійній істині він ніколи не зраджував. Відомі з переказів його слова: "Я і жінці не говорив, кому дав гроші, ми так не домовлялися".
Попри все, Платон Симиренко навіки зостався другом Кобзаря, людиною, яка допомогла поету донести слово до народу.
1823-го померла мати Катерина, а через 2 роки батько Григорій. Щоб вижити, Тарас пішов наймитувати. У 1828 році його взяли козачком до маєтку Павла Енгельгардта у селі Вільшана – тепер Городищанський район на Черкащині. Пан зауважив, що хлопець має талант до малювання. Забрав із собою до Вільно, а потім Петербурга. Там влаштував на навчання до художника Василя Ширяєва.
Однієї ночі влітку 1836-го Тарас Шевченко пішов до парку у Петербурзі, де змальовував статуї. Там його помітив художник Іван Сошенко. Познайомив з іншими письменниками та художниками з України. Вони організували викуп земляка з кріпацтва.
5 
1
Коментарі