"Я народився в одному із міст вигнання — єврейському містечку Бучач, — згадував письменник Шмуель Йозеф Аґнон. — Рід свій веду від коліна левитів-священиків".
Батько Шмуеля — ребе Шолом Чачкес був хасидом, на життя заробляв торгівлею хутром. Малого сина віддав навчатися до хедеру — єврейської школи. Хлопець добре вчився, писав вірші й оповідання на івриті й ідиш, і навіть опублікував їх у місцевій газеті. Батько думав, що той продовжить родинну традицію й стане добрим рабином. Однак у 18 років Шмуель захопився сіонізмом, що проголошував повернення євреїв на історичну батьківщину. Пропрацювавши рік у львівській єврейській газеті, 1907-го він їде до Палестини. Життя в кібуці йому не сподобалося, й хлопець оселяється в Яффі. Жив з уроків і випадкових літературних заробітків. Свої твори публікує під псевдонімом Аґнон, що в перекладі з івриту означає "покинутий". Згодом переїжджає до Єрусалима і влаштовується там секретарем у суді.
Йозеф відчуває, що йому бракує ґрунтовної освіти. У той час її можна було отримати лише в Європі. Тож 1912-го Аґнон переїжджає до Берліна. Студіює класиків, читає лекції з єврейської літератури, дає уроки івриту. Друзі познайомили його з єврейським видавцем і меценатом Залманом Шокеном. Останньому сподобалися твори Аґнона, й 1915-го він надав письменникові п"ятирічну стипендію для занять літературою. Але за умови, що той редагуватиме антологію єврейської літератури. Не встиг Шмуель розпочати роботу, як його призвали до армії. Ішла Перша світова. Воювати Йозеф не хотів. Аби уникнути служби, протягом кількох тижнів до проходження комісії багато курив, вживав пігулки й мало спав. Зрештою, замість війська потрапив до шпиталю із розладом нирок.
По війні в Берліні він знайомиться із донькою багатого єврейського комерсанта Естер Маркс. Вони побралися й переїхали жити до Гамбурга. Там 1921-го та 1922 року народжуються їхні діти. Доньку назвали Емуною, що в перекладі з івриту означає "віра". Синові дали ім"я Шолом Мордехай, а називали Хемдатом, що означає "прагнення душі".
1924-го в гамбурзькому домі Аґнонів сталася пожежа.
— Я тоді був у лікарні, — згадував письменник, — спалахнув вогонь, і весь мій будинок згорів. Усе моє майно й всі мої книги, майже чотири тисячі томів, стали жертвою вогню. Згоріли всі мої рукописи — плід вісімнадцятирічної праці.
Цю подію Шмуель сприйняв як сигнал:
— Після того, як згоріло все моє добро, дарував Всевишній серцю моєму мудрість, і я повернувся до Єрусалима.
Аґнон поїхав першим, за рік до нього приєдналися дружина з дітьми.
Країною прокотилася хвиля погромів. 23 серпня 1929-го Шмуель із сусідами зібралися в одному будинку й виставили озброєну охорону. Араби вбили вартових, один порожній будинок підпалили, деякі інші, зокрема й Аґнонів, розграбували.
"Отже, Естерляйн, — писав Йозеф до дружини, що саме відпочивала з дітьми в Європі, — доводиться все починати спочатку. Будинок розорений, речі вкрадені, а що не забрали грабіжники, розбите. З одягу не залишилося нічого, лише те, що у ванні. Зі столового срібла — нічого. Усе-усе забрали арабські вбивці. Але Господь нам допоможе, й ми знову заживемо".
Невдовзі письменник побудував будинок, у якому прожив до кінця життя.
Після Другої світової він пережив тяжку кризу. У своїх творах Аґнон описував звичаї та життя жителів галицького єврейського містечка — штетлу. Тепер той світ, про який і для якого він писав, був знищений. Однак Шмуель продовжував працювати. В Ізраїлі в нього з"явилися нові прихильники.
Наприкінці 1950-х американські критики висунули Шмуеля Йозефа Аґнона на Нобелівську премію. Однак лауреатом цієї нагороди він став лише 1966-го — за романи "Весільний балдахін" та "Нічний гість".
В останні роки життя письменника визнали національним кумиром Ізраїлю. Коли в єрусалимському районі Тальпіот, де він жив, розпочалися будівельні роботи, мер міста наказав установити біля його будинку спеціальний знак: "Дотримуйтеся тиші! Аґнон працює".
Він до кінця життя намагався зберегти традиції, в яких його виховували батьки. По суботах вішав на хвіртці свого дому спеціальну табличку: "Тут проживає єврей, який дотримується заповідей. Євреї милосердні! Пожалійте старого й не ставте в суботу свої автомобілі біля цього будинку".
У лютому 1970-го в письменника стався серцевий напад. Помер Шмуель Йозеф Аґнон на 82-му році життя.
Учителів у єврейських містечках-штетлах не шанували
До Другої світової в містечках Галичини, Волині та Поділля, а також Східної Польщі, Білорусі й Литви переважала єврейська людність. У Бучачі 1880-го, за 8 років до народження Шмуеля Йозефа Аґнона, із 8967 жителів євреїв було 6077. Так само й у Шаргороді, Барі, Тульчині, Немирові на Поділлі, Бердичеві на Волині, Бродах, Золочеві в Галичині. Такі свої містечка-острови євреї називали штетлами (штетеле у перекладі з ідиш — містечко).
Євреї здебільшого займалися торгівлею та ремеслами, тримали шинки. Народ у містечку-штетлі переважно бідував. Саме в тому нужденному середовищі зародився хасидизм — рух у юдаїзмі, що важливе місце відводив не вченості, а релігійному екстазові й містичним переживанням. Започаткував його мандрівний провідник ребе Ісроель Бааль Шем Тов (1698—1760), який із часом осів у подільському містечку Меджибожі. Великий авторитет у хасидських спільнотах галицьких і подільських штетлів мали духовні лідери — ребе або цадики, посади яких переходили у спадок. У Бучачі таким був батько Шмуеля Йозефа Аґнона.
Найголовніші родинні події — народження, обрізання, весілля, смерть відзначали всією громадою. Хлопчиків із 3–4 років віддавали учитися до хедеру — релігійної початкової школи, де вони студіювали Тору та Талмуд. Світських дисциплін у хедері не вивчали. Вважали, що викладання не вимагало спеціальних знань, тож працю вчителя не надто цінували. Учителями-меламедами зазвичай ставали невдахи, які не знайшли себе ані в комерції, ані в ремеслі. Побутувало таке прислів"я: "Умерти й народитися меламедом ти завжди встигнеш".
По Другій світовій та Голокості "єврейське містечко" залишилося лише у творах письменників Шолома Алейхема, Ісака Башевіца Зінґера, Шмуеля Йозефа Аґнона та на полотнах Марка Шагала.
1888, 17 липня — Шмуель Йозеф Аґнон (Чачкес) народився в родині рабина в місті Бучачі у Галичині (тоді — провінції Австро-Угорської імперії), тепер райцентр на Тернопільщині
1908 — переїжджає до Єрусалима
1912 — повертається до Європи й оселяється у Берліні
1924 — змінює прізвище "Чачкес" на "Аґнон". Повертається до Єрусалима
1931 — публікує роман "Весільний балдахін"
1966 — стає лауреатом Нобелівської премії "за глибоко оригінальне мистецтво оповіді, навіяне єврейськими народними мотивами"
1970, 17 лютого — помирає в Єрусалимі, похований на Елеонській горі
2 
1
Коментарі