— Тату, я написала роман! Хочу, щоб ти його прочитав!
До кабінету Патрика Бронте — пастора в англійській глибинці — вбігла його 31-річна донька Шарлотта.
— Краще не варто, я не розберу твого почерку, — мляво відказав, сидячи у кріслі біля каміну й не розплющуючи очей.
— Це не рукопис, тату, цю книжку вже надрукували! — витанцьовувала біля нього низенька — 145 см — й тендітна донька.
У руках тримала свій роман "Джейн Ейр", що недавно — 16 жовтня 1847 року — вийшов у видавництві "Сміт, Елдер і Ко".
— Шарлотто, — пастор нарешті відкрив очі, — навіщо ти витратила свої гроші на друк? Твою книжку ніхто ж не купить.
— Її не тільки надрукували, а й заплатили мені 100 фунтів. Уявляєш: я мусила за 15 фунтів працювати рік гувернанткою, а тут цілих 100! Давай я прочитаю тобі кілька рецензій: "У цієї книжки нема суперників серед сучасних книжок".
— А чому автор стоїть Карелл Белл? Чому ти не підписалася своїм ім'ям?
— Ой, тату, якби видавці дізналися, що я жінка, мене ніхто й не читав би. Всі ж чоловіки вважають, що місце жінки на кухні та за вишивкою. Яка там література! А так написали, що ковтнули роман за вихідні. І мені зручно бути анонімною, описувати знайомих, знаючи, що вони мене не впізнають.
За два роки до того Шарлотта Бронте занотувала у щоденнику: "Мені 29 років, я ще нічого не зробила у житті. Мені потрібно знайти заняття, стати кращою, ніж я є. Для доброчесної англійки має бути спосіб заробляти на власні потреби, не залишаючи рідного дому або країни. Я знайду його, інакше помру".
Шарлотта, яка втратила матір у 5 років, мусила заробляти сама. Вона пробувала бути гувернанткою, але отримувала мізерно мало. Хотіла разом із сестрами відкрити школу для дівчаток. Але ніхто не забажав приїхати в їхню глушину, та ще й жити в будинку пасторату, що стояв на цвинтарі. Шарлотта сама називала його могилою з вікнами. Урешті-решт вона з двома молодшими сестрами взялися за літературу. Під псевдонімом "Брати Белл" почали писати романи, кожна — свій. Першу книжку Шарлотти, "Учитель", не захотіло брати жодне видавництво. Мовляв, твір не викликає захоплення. Вона занотовує у щоденнику: "Треба написати про ту одиноку, нещасну, голодну і безталанну школярку, якою була я. Пам'ятаю кожну думку її і кожну емоцію бережу в душі. Вона виросте і, можливо, стане гувернанткою. Вона буде маленька і некрасива. Подібна до мене. Ясна річ, що має бути любовна перипетія з елементами чогось дивного, вражаючого і несамовитого. Я назву дівчину якось просто, хай буде Джейн Ейр". Вона помістила героїню в сиротинець. У такому ж вона навчалася сама, дві її старші сестри померли там від тифу. Описала голод, холод і бруд, знущання над дітьми. Шарлотта Бронте закохалася в одруженого чоловіка. Джейн Ейр теж — у містера Рочестера.
Письменниця вплела в роман історію, що трапилася із заможним дворянином із сусіднього маєтку. Він багато років від усіх ховав у потаємній кімнаті свою божевільну дружину. Коли ж закохався в дівчину, запропонував їй руку та серце. Що одружений — не зізнався. Інакше вчинити не міг: церква в той час забороняла розлучення з немічними та душевнохворими. Весілля відбулося в орендованій церкві: "священика" й "родичів" грали близькі друзі нареченого або підкуплені сторонні люди. У романі Рочестер теж ховає свою божевільну дружину. У творі є пожежа, таємничий замок, перерване вінчання, отриманий героїнею багатий спадок і зрештою щасливий кінець. Сказати, що твір не захоплює, вже ніхто не посмів. Більше того, читачів того часу книжка шокувала: бо ж як це, щоб жінка перша освідчувалася чоловікові в коханні? І хіба хтось досі описував це почуття з такою пристрастю? Навіть відомі романісти того часу Чарльз Діккенс і Вільям Тіккерей не зважалися. А тут — якийсь невідомий автор.
Те, що роман написала вона, Шарлотта Бронте приховувала два роки. За цей час поховала брата і двох сестер — їх підкосив туберкульоз. Лишилася сама зі старим, сліпим і дратівливим батьком.
"Коли я залишилася в незвичній самотності, творчий процес здавався беззмістовним, але поступово творчість стала для мене безцінним даром, — писала у щоденнику про свій новий роман "Шерлі". — Я могла виливати на папір свої почуття, могла бути добрішою до своїх персонажів, ніж Господь до мене. Я заражала героїню лихоманкою і доводила її до краю загибелі, а потім повертала здоров'я і видавала заміж за коханого. Як я й розраховувала, книжку зустріли прихильно, але не могла передбачити, що вона так змінить моє життя. З мене зірвали покрив анонімності". Одна із колишніх однокласниць письменниці впізнала школу, яку та описувала, і вирахувала, що Карелл Белл — це є Шарлотта Бронте. Усі лондонські газети вибухнули: автором найпопулярнішого роману сучасності виявилася незаміжня донька священика з глухої провінції. Невдовзі всі жителі селища, де жила Шарлотта, рвалися до її романів. Бібліотека видавала їх тільки на два дні. Якщо читачі затримували книжки, то мусили заплатити штраф.
В одному з героїв Шарлоттиного останнього роману впізнав себе і давній її прихильник — на два роки молодший за неї вікарій Артур Белл Ніколлз — помічник її батька. Він уже вісім років був таємно закоханий у неї, двічі сватався й отримував відмову. Тепер освідчився втретє. І Шарлотта дала згоду, бо чоловік невтішно заплакав. Отже, виходила заміж із жалю до нього. Та вже за пару місяців після весілля записала: "Мій чоловік такий добрий, такий ніжний, такий люблячий і вірний. Наші серця з'єднані в любові".
27
разів був екранізований роман Шарлотти Бронте "Джейн Ейр". Перша німа стрічка вийшла 1910-го в Голлівуді. За екранізацію книжки бралися також режисери з Гонконгу, Мексики, Іспанії, Греції, Нідерландів, Чехословачини. Індійці показали історію Джейн Ейр як трагедію двох родин: індуїстської і мусульманської. Діти з цих сімей різного віросповідання з юності кохають одне одного, але відокремлення від Індії ісламської країни Пакистану на багато років їх розлучає. Найвідоміша екранізація "Джейн Ейр" — британський серіал 1983 року, головну роль в якому виконав Тімоті Далтон. Популярність актора так зросла, що його запросили на роль агента 007 Джеймса Бонда і платили по $500 тис. за місяць зйомок.
Коментарі
4