"До Петербурга приїхав Саша, і ми вирішили, висловлюючись коротко, повінчатися. Нехай не здасться це експромтом. Усе рано чи пізно знаходить свій кінець, — пише 4 січня 1907-го у листі з Петербурга до батьків у Житомир 25-річна Віра Свадковська, яка працює викладачкою мов. — Дуже шкода, що не довелося бачиться з вами і поговорити. Не хотіла б я, щоб у душі у вас народилося хоча б найменше почуття невдоволення проти нас. Не гнівайтесь, що все ніби зроблено без вашого відома й ради. Якби була можливість побувати в Житомирі, не проминула б зробити це. Дуже люблю всіх вас і засмучувати дорогих людей мені самій було би занадто боляче".
Вона походить з сім'ї чиновника з Новограда-Волинського. Закінчує історико-філологічний відділ Вищих жіночих курсів у Петербурзі. Там винаймає житло разом із Марусею Кандибою з тодішньої Харківщини. З листа Віриного брата — Миколи, дівчата дізнаються, що той живе у Слов'янську разом із братом Марусі — Олександром. 1903-го Віра їде в гості до брата у Слов'янськ. Там уперше бачить на три роки старшого Олександра Кандибу.
— Ви надовго приїхали до нас? — запитує він, розглядаючи дівчину.
— Все залежить від того, як мене прийматимуть, — відповідає.
Наступного дня зустрічаються за сніданком. Олександр запитує Віру:
— Чи не кликали ви мене вночі.
Жінка дивується, бо він їй снився — просив вийти за нього заміж. Він бачив уві сні, як Свадковська відходить, а він її кличе до себе.
— Ти вийдеш за нього заміж, — каже молодша Вірина сестра Поліна в Житомирі, коли чує про сон.
— Очевидно, так і буде, — відповідає Віра.
Починає листуватися з Олександром. Якось зустрічаються в Києві. Ніч проводять на Володимирській гірці, гуляють. Там він уперше зачитує рядки романсу присвяченого коханій: "Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди. Цілуй її, цілуй її, знов молодість не буде".
1906-го закохані домовляються разом із Віриною сестрою Ольгою їхати до Криму. Зустрічаються у Севастополі й далі до Ялти відправляються екіпажем. Селяться в Ялті у віллі пані Баньє — приятельки письменника Антона Чехова. Мають дві кімнати. Ходять до грузинського кафе, де їдять шашлик і куліш з овечиною. Інколи готують самостійно. М'ясо купують у татарському аулі Ай Васіль. Щоб до нього дістатися, треба довго стрибати вздовж потічка по камінцях.
За кілька днів переїжджають у дешевший будинок — за півгодини їзди від Ялти по Сімферопольському шосе. Там теж є дві кімнати. Мають вихід на терасу. З неї можна спуститися до фонтана з басейном. Навколо — фруктовий сад, ростуть платани, кедри і виноград.
Вечорами біля фонтана розкладають багаття і варять на ній зібрані в парку трави і гілки. Часом їздять оглядати околиці. На узбережжя ходять забирати пошту, яку привозять пароплавом. Присутніх розважають татарчата. Вони випливають назустріч пароплаву і пасажири кидають їм гроші у воду. Діти їх ловлять зубами.
"У Ялті я написав фейлетон, який мав великий успіх у курортної публіки, — пише у спогадах Олександр Кандиба. — За декілька днів мене змусили читати в більшому товаристві літераторів. Мої поезії українські мали несподіваний успіх у російських письменників. Усі почали наполягати, що мені слід видати книжку. Пообіцяли допомогти".
У Криму поет готує свою першу збірку. Знаходить українця, який має крамницю з друкарськими машинками. Він позичає Кандибі одну з них. Віра і Ольга допомагають йому передруковувати вірші. Часто він диктує їм.
Залишаючи Крим, купляють багато винограду. Олесь їде до матері й сестер у Суми, а дівчата — до батьків у Житомир. Потім з'їжджаються у Петербурзі. Там Олександр видає свою першу збірку "З журбою радість обнялась". Підписує її псевдонімом — Олесь. Так називає його Віра.
"Те ім'я, що мені дала Ти,
У дні, осяяні Тобою,
У сні, і вільне, і крилате,
Літа і в'ється наді мною.
Його прийму я в свою душу,
Зіллю з своєю кров'ю", — пише у вірші.
У Петербурзі Віра й Олександр одружуються. Чекають на дитину. Поет жартує — якщо буде син, то назве його Дир. Віра знає його оригінальний характер і протестує. Кандиба навчається в Харківському ветеринарному інституті і не має постійних заробітків. Тому вагітна Віра їде до Житомира. Там живуть її батьки з братами і сестрами. Народжує сина, якого називають Олегом.
"Я дала згоду бути мені невірним"
"Шановна пані! Як Ваше здоров'я? Чи є в Олександра шапочка? Завтра буду Вам писати, а зараз бажаю всього найкращого. Цілую руку", — пише Олександр Олесь до співачки Марії Фабіанової, яка народила його другого сина.
Це стається за рік до смерті поета — 1943-го. 30-річна Марія Фабіанова — словачка. Вона не говорить українською, з поетом спілкується тільки чеською. Аби Марія вивчила українську, поет дарує їй підручники.
"Олександр Іванович мені все сказав. Я дала згоду бути мені невірним", — писала в листі Віра Кандиба.
З її чоловіком також дружила письменниця Галина Лащенко. Пізніше вона розповідала про Марію Фабіанову: "Вона була щира, безхитрісна, жива і дотепна. Її всі любили. Часто бувала в домі Олеся. Віра Антонівна ставилася до неї з особливою увагою. Олександр Іванович навіть просив відвідувати її в його відсутність. У листі він писав: "Дякую Вам, що відвідали мою дружину і дали їй стільки приємних хвилин".
Потім у нього виявляють ознаки непомірного розширення серця. Починаються часті приступи астми та розвивається водянка. У листі до Марії він пише: "Почуваю себе майже однаково. Надіюся, що після 21-ї ін'єкції я вже зможу лягти на операційний стіл".
Та стан здоров'я різко погіршується після звістки про загибель сина Олега в концтаборі Заксенхаузен в Німеччині. Він був членом ОУН.
Перед смертю Віра Кандиба кличе до чоловіка Марію. Вона приходить з сином, який тільки вчився ходити. Дружина поета дарує їй пасмо волосся Олександра Олеся.
Працював на скотобійні
1878, 5 грудня — Олександр Кандиба народився у селищі Білопілля — нині райцентр на Сумщині.
1893 — вступає до хліборобської школи в містечку Дергачі за 20 км від Харкова. Видає журнали "Комета" та "Первоцвіт". Друкує власні вірші.
1903 — через скруту залишає агрономічне відділення Київського політехнічного інституту і вступає до Харківського ветеринарного інституту. Самостійно вивчає болгарську, сербську, польську мови, хінді та латину.
1907 — одружується з Вірою Свадковською і в них народжується син Олег. Завершує навчання і з сім'єю поселяється в Києві. Працює на київській міській скотобійні. Публікує вірші у журналах.
1919 — отримує призначення до дипломатичної місій в Угорщині. Після зміни тамтешньої влади виїздить до Відня. 1921-го організовує збір коштів для голодуючих України.
1923 — дружина і син залишають Київ і приїжджають до містечка Горні Черношиці біля Праги, де поселився Олександр Олесь.
1930 — син Олег Кандиба стає наймолодшим доктором археології по темі Трипілля у світі. Дружина Віра Кандиба працює вихователькою українського притулку в місті Подєбради.
1944, 22 липня — помирає у Празі. Його ховають на місцевому Ольшанському кладовищі. За чотири роки поряд хоронять Віру Кандибу.
2017 — помер Володимир Михайлишин, який платив ренту за місце на кладовищі подружжя Кандиб. Його син вирішив поховати там батька. 29 січня 2017 року прах Олеся і його дружини Віри перепоховали на Лук'янівському кладовищі у Києві.
4 
1
Коментарі