Ексклюзиви
Пʼятниця, 14 вересня 2007 16:10

Новий рік три століття тому починався з вересня

  Глек, знайдений 1899-го в могильнику неподалік села Черняхів, нині Кагарлицького району Київської області, понад півтори тисячі років тому слугував не лише посудом, а й календарем. На нього нанесено візерунок у два ряди. Зображення розшифрував академік Бо
Глек, знайдений 1899-го в могильнику неподалік села Черняхів, нині Кагарлицького району Київської області, понад півтори тисячі років тому слугував не лише посудом, а й календарем. На нього нанесено візерунок у два ряди. Зображення розшифрував академік Бо

Слово "календар" походить від латинського "каларе" — "викликати". Бо в Давньому Римі головний жрець привселюдно оголошував перший день кожного нового місяця. Ці дні римляни називали календами, а їхній розклад — календарем.

За давніх часів вважали, що календар має таємничу здатність впливати на добробут людини чи приносити нещастя. Єгипетський фараон давав урочисту клятву не вносити змін до календаря. Контролювали це жерці. Саме стародавні єгиптяни запровадили такі поняття, як доба, тиждень, місяць, сезон, рік.

Юлій Цезар, який правив Римом на порозі нової ери, за розрахунками єгипетських жерців установив, що рік мусить мати 365 із четвертю днів. 325 року Нікейський собор визнав так званий юліанський календар обов"язковим для всього християнського світу. Від весняного рівнодення, яке установили 21 березня, вираховували Великдень і "рухомі" свята. Та від астрономічного календаря ця дата відстає. До ХVІ ст. набігло 10 днів різниці. Папа Григорій ХІІІ на підставі нових астрономічних досліджень запропонував більш точне літочислення. Раз на чотири роки додавали один день — 29 лютого. 1582-го на новий, григоріанський, календар перейшли Італія, Іспанія, Португалія й Польща.

Наступного року Константинопольський собор на чолі з патріархом Єремією II відхилив нововведення. Бо згідно з ним християнський Великдень святкується раніше від єврейської Пасхи або одночасно з нею. А це суперечить євангельській хронології: Тайну вечерю Ісус влаштував саме з нагоди юдейської Пасхи, а воскрес після неї. Тож православні країни й далі трималися т. зв. старого стилю. Та на кінець ХVІІІ ст. майже вся Європа перейшла на новий календар. Траплялися й курйози. Приміром, шведам спало на думку, що в поразці під Полтавою 1709 року винен "неправильний" новий календар. І країна на 40 років повернулася до старого літочислення. Для цього 1712 року навіть додали один день — 30 лютого.

У ХХ ст. різниця між старим і новим календарем становила вже 13 днів. Україна перейшла на новий стиль 12 лютого 1918 року. Цього дня Центральна Рада й уряд Української Народної Республіки прийняли закон про запровадження нового стилю й середньоєвропейського часу. Після 15 лютого настало відразу 1 березня. Півтора року по тому старий стиль повернули денікінці, що окупували українську столицю. "Рахунок часу встановлюється за старим стилем і час — за петроградським..." — писав в указі генерал із дивним прізвищем Брєдов, військовий комендант Києва. І після 31 серпня 1919-го знову настало 19 серпня. Остаточно новий стиль повернувся у грудні того ж року, коли владу перейняли більшовики.

"Гнилі дні" — коли на небі молодик — вважали несприятливими для початку роботи

Зі світським календарем пов"язаний календар церковний — чергування свят і буднів, постів і м"ясоїдів. Індикт — початок нового церковного року — припадає на 14 вересня, за старим стилем — 1-ше. Кожного дня в році згадують певного святого, апостола або мученика. Наприклад, 6 травня — Юріїв день, 30 вересня — Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, 19 грудня — святого Миколая. Християнських святих сприймали як опікунів природних стихій або певних пір року: "Святий Юрій землю одмикає, святий Петро у жито зажинає, святий Ілля у копи складає". На деяких святих перенесли риси язичницьких божеств: Юрій — Ярило, Власій — Велес.

Існує ще й третій календар — народний, який базується на землеробському досвіді. До нього входять вірування, приписи й заборони, прикмети, ворожіння, звичаї та обряди, ігри та пісні, обрядові їжа й одяг. Народний календар орієнтований на зміну фаз Місяця. "Гнилі дні" — коли на небі молодик — вважали несприятливими для початку будь-якої роботи, але вдалі для замовляння зубів, лікування хвороб. На повні варто розпочинати нову справу, "щоб усього було повно". "Чернець" — коли не видно місяця на небі — вимагав утриматися від подружніх обов"язків.

За місяцем передбачали погоду: якщо на його ріжок ніби можна повісити відро — буде сухо, "коромисло" місяця донизу — на дощ. Рік поділявся на жіночу й чоловічу половини: більшість весняно-літніх обрядів виконували дівчата й жінки, осінньо-зимових — хлопці й чоловіки. Час у народному календарі поділяли на чистий, святий, сприятливий і нечистий, злий, небезпечний для людей.

Давні слов"яни мали свій календар, і доволі точний. На території України археологи знайшли посуд ІV–V ст. ст. н.е. На його поверхні символічно були позначені ключові моменти річного кола: літнє й зимове сонцестояння та весняне й осіннє рівнодення. Окрім того — час посіву, дозрівання та збирання врожаю. Тобто глечик слугував календарем. Подібні символічні календарі можна побачити й на подільських рушниках.

Рік у слов"ян-землеробів починався з весни, першою оранкою й засівом. У "Повісті временних літ" Нестор Літописець веде розповідь саме за березневим літочисленням. Його дотримувалися аж до ХІV ст. Щойно коли українські землі ввійшли до Великого Князівства Литовського, Новий рік стали розпочинати 1 вересня — за церковною традицією. І лише 1700-го цар Петро І переніс його на 1 січня. Отже, 1699 рік у Гетьманщині та на Слобожанщині, що були тоді під владою царя, тривав лише чотири місяці.

Зараз ви читаєте новину «Новий рік три століття тому починався з вересня». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода