"Открой личико!" — ця фраза вперше прозвучала літ за 130 до появи популярної кіноцитати з "Білого сонця пустелі" — у комедії Гоголя "Одруження". За останні кілька років у театрах Києва поставлено поспіль чотири вистави за цією п"єсою. Рекорд перекриває тільки "Ромео і Джульєтта" Шекспіра — шість постановок. Зрештою, обидві п"єси про те, що любов є лиш зворотнім боком смерті.
Герой Гоголевої комедії боїться одруження і перед вінчанням вискакує у вікно. Автор помер неодруженим. Вважають, що він був аутоеротичною особистістю, тобто об"єкт статевого задоволення знаходив у самому собі. А російський філософ Василь Розанов навіть припускав, що Гоголь не мав фізіологічного апетиту до живих жінок, зате зі смаком описував юних покійниць — Панночку з "Вія", потопельницю в "Майській ночі".
Це перебільшення — і апетит він мав, і смак. В юності в Петербурзі відвідав бордель, і йому не сподобалося. Зате серед жінок, які йому симпатизували, була княжна Варвара Рєпніна, яка була закохана в Шевченка, й Олександра Осипова-Россет, за якою упадали знамениті ловеласи імперії — Пушкін і цар Микола І. Також відомо про принаймні один намір Гоголя одружитися — за три роки до смерті — із княжною В"єльгорською, в якої він був домашнім учителем. Її батьки відмовили.
Кажуть, про що б письменник не писав — він пише про себе. У творах Гоголя чимало персонажів бояться чи уникають одруження — Хлестаков, Шпонька, Чичиков. Інші з власної волі чи випадково наближаються до жінки — й тим наближають свою смерть — через панночку загинули Андрій Бульба та Хома Брут. Навіть коли герої живуть у шлюбі щасливо, як Афанасій Іванович та Пульхерія Іванівна зі "Старосвітських поміщиків", то все одно ця повість про смерть. Її провісник тут — кицька. Із цим пов"язана одна травма Гоголевого дитинства.
У Петербурзі відвідав бордель, і йому не сподобалося
Коли Миколі було років зо 5, він сидів сам у кімнаті. І тут десь узялася кицька. Малому здалося, що вона хоче його схопити. Він дуже перелякався, упіймав її й кинув у ставок. Кицька хотіла випливти, а хлопчик відштовхував її й таки втопив. Це все життя, як і образ Страшного Суду, переслідувало його. Молодий Гоголь описав цей епізод у "Майській ночі": кицька — зла відьма — хоче схопити дівчину.
В "Одруженні" Подкольосін тримає руку Агафії Тихонівни, й це його так зачаровує, що він хоче бути царем і звеліти всім своїм підданим неодмінно одружуватися. Та як тільки спокуслива рука віддаляється, Подкольосін раптом вистрибує у вікно. Гоголь чинив так усе життя — рятувався втечею. Його листи рясніють фразами: мене може врятувати тільки дорога, лише в дорозі почуваюся здоровим і щасливим.
У Зиґмунда Фройда є спостереження: підлітки люблять поїздки в бричці чи поїзді, бо це нагадує їм заколисування раннього дитинства. У психоневротиків, які пережили змалку переляк, ця пристрасть до подорожі-втечі, подорожі-насолоди лишається на все життя. Це помічено задовго до Фройда, як-от у пісні про Сагайдачного, що проміняв жінку на тютюн та люльку.
Гоголь проміняв жінку на дорогу. Він любив пісню про чоботи із сороміцьким приспівом "Чоботи, чоботи з бугая, не бояться холоду ні х…!". Казав, що це улюблена пісня чичиковського кучера Селіфана. Справді, якщо жінку уособлює дорога, то чоботи, які по ній мандрують, мають бути таки з бугая — це скаже будь-який психоаналітик.
Мотив дороги в нього є всюди. У "Пропалій грамоті" — стіл довгий, як дорога від Конотопа до Батурина. Хлестаков із "Ревізора" — людина дороги, так само й Чичиков із "Мертвих душ", і Тарас Бульба. А в Подкольосіна з "Одруження" — саме прізвище "дорожне".
Гоголь подорожував усе життя. Навіть не міг спати в одній кімнаті дві ночі поспіль. Як і його земляк Сковорода, обрав життя-мандрівку. Інший наш холостяк, Шевченко, не цурався спокус світу, але теж був бездомним мандрівником.
Своїх героїв списував із родичів і земляків
"У мене тільки те й виходило добре, що взято було мною з дійсності, із даних, мені відомих", — казав про свої твори Микола Гоголь. Більшість типажів він змалював із конкретних осіб — своїх родичів і земляків-поміщиків — нащадків старих козацьких родів.
У "Мертвих душах", наприклад, Чичиков і Коробочка, говорячи про сусідів-поміщиків, називають Харпакіна. У Миргородській полковій сотні служили козаки Харпаки і Харпаченки — заможний рід, що жив у селі Кибинці. Гоголь часто там бував у свого родича Дмитра Трощинського.
Опис вітальні поміщика Собакевича: картини, портрети грецьких полководців початку XIХ ст. — Маврокордато, Колокотроні, портрет генерала Петра Багратіона. У Миргородському краєзнавчому музеї є опис колекції картин із будинку поміщика села Свинець Віктора Фролова-Багреєва. В описі перелік тих самих портретів. Окрім того, в музеї зберігається книжка "Вечори на хуторі біля Диканьки" з дарчим написом автора поміщикові Фролову-Багреєву.
— Родина Гоголів — дід, баба і батько письменника — приятелювали з лікарем Михайлом Трохимовським із Сорочинець, у будинку якого й народився Микола Гоголь, — розповідає 61-річна Людмила Розсоха із Миргородського краєзнавчого музею на Полтавщині. — Дружина Трохимовського Марія Павлівна була полоненою туркенею, яку чоловік, закохавшись, привіз до Великих Сорочинців 1780 року після російсько-турецької війни. Цю історію письменник згадує у "Старосвітських поміщиках": героїня твору Пульхерія Іванівна розповідає про туркеню-полонянку, яка навчила її солити гриби з волоськими горіхами.
У селі Кибинці жили поміщики Осипови та Пищемуки. Між ними виникали непорозуміння та сварки. Із них письменник змалював образи повісті "Як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем". Прототипом Івана Івановича був Пищемука, а Івана Никифоровича — Осипов.
У повісті "Ніч перед Різдвом" коваль Вакула, осідлавши чорта, прилетів до Санкт-Петербурга. До палацу імператриці Катерини ІІ потрапляє із делегацією запорожців. У Яреськах Миргородського повіту жили знайомі Гоголів — дворяни Попатенки. Ровесник письменникового діда яреськівський козак Павло Попатенко, писар Війська Запорізького, 1773 року із делегацією запорожців їздив до імператорського двору вирішувати фінансові справи.
Микола МАРЧЕНКО
1809, 1 квітня — Микола Гоголь народився в Сорочинцях на Полтавщині, через шість тижнів перевезений у маєток батьків, до Василівки-Яновщини, нині — Гоголеве Шишацького району Полтавської області
1821–1828 — навчається в Ніжинському ліцеї вищих наук
1828 — їде до Петербурга. Мріє звільнити рідну Малоросію від усіх податків. Наступного року, розчарований столицею, тікає за кордон
1831 — успіх "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки"
1833 — викладає загальну історію в Петербурзькому університеті
1835 — видає збірку "Миргород", закінчує комедії "Одруження" та "Ревізор". В останній п"єсі дехто уздрів "клевету", й Гоголь знову зібрався за кордон
1836–1839 — вояжує Європою. Надалі буває в Росії наїздами, як-от 1842-го, коли вийшов перший том "Мертвих душ"
1852, 21 лютого — через загострення меланхолії (депресії), ускладненої добровільним голодом, помер у Москві, в домі графа Олександра Толстого. Перед тим спалив другий том "Мертвих душ"
2 
35413
Коментарі