На світанку 30 червня 1908 року жителі межиріччя сибірських рік Лєни та Нижньої Тунгуски стали свідками найзагадковішої катастрофи XX ст. Безхмарним небом із південного заходу на північ рухалася вогняна куля, яскравіша й більша за сонце.

У радіусі тисячі кілометрів було чути звук, схожий на залп сотень гармат. Люди й навіть коні падали з ніг. Незабаром над безлюдною тайгою пролунав вибух, потужності якого вистачило б для знищення 2 тис. Хіросім. За секунди вогняний смерч повалив і спалив 80 млн дерев на площі, що дорівнює двом Києвам.

Повітря так розжарилася, що навіть у найближчому до вибуху поселенні Ванавара за 66 км люди почали скидати одяг, що ледь не запалав. Ударна хвиля двічі обігнула земну кулю. Поштовхи зафіксували від західного Китаю до Німеччини. Через 5 хв. після вибуху працівники обсерваторії у селі Зуй за 970 км від катастрофи зафіксували зміну магнітного поля Землі. Тобто там вирували надзвичайно високі електричні розряди. 30 червня і 1 липня в десятках місць Європи та Росії з"явилися сріблясті хмари. Вони так яскраво світилися вночі, що можна було читати газети. Минув місяць-другий, і про незвичайне явище якщо не забули, то перестали ним цікавитися. Тим більше, що безпосередніми свідками вибуху стали лише нечисленні жителі глухої сибірської тайги.

Першу експедицію в район місця падіння 1924 року очолив геолог Сергій Обручев. Кратера від падіння космічного тіла він не знайшов. Натомість встановив, що на північ від Ванавари простягається 700 кв. км поваленого лісу. У березні 1927-го шукати місце падіння "тунгуського тіла" вирушає дослідник метеоритів Леонід Кулик. Спочатку він припускав, що на Землю впали уламки поясу комети Понс-Віннеке. Хоч вона пролітала вздовж Землі пізніше і напроти іншої ділянки планети. Згодом вирішив, що біля ріки Тунгуски впав метеорит. Ця версія переважала впродовж наступних кількох десятиліть.

Подолавши з експедицією за місяць 220 км непрохідними лісами, Кулик дістався верхів"їв струмка Чугрім. Там в оточеній горами улоговині на багато кілометрів лежали обгорілі стовбури дерев. Усі повалені в один бік. Просунувшись далі, дослідники сподівалися побачити воронку, залишену величезним космічним метеоритом. Та попри тривалі пошуки Кулик в епіцентрі не виявив ані кратера, ані залишків космічного тіла. Так, ніби величезний вибух стався сам по собі й залишив сліди тільки на деревах. Пояснити цей феномен Кулик намагався до кінця життя. Протягом наступних п"яти експедицій у 1928–1939 роках він зібрав багато свідчень і матеріалів про катастрофу. Місцеві вказували, що вогняна куля змінювала напрямок польоту, а гроза відбувалася в чистому небі. Усе це ще більше заплутувало дослідника.

Улітку 1939-го Леонід Кулик востаннє спробував відшукати сліди метеорита. Знову безрезультатно. 4 липня 1941 року Кулик добровільно вступає в народне ополчення. Пораненим у жовтні потрапляє в полон і там помирає від тифу.

Згодом фізики, геологи й астрономи висунули понад сотню припущень про сибірську катастрофу 1908 року. Найвірогіднішими є дві версії: метеоритна та кометна. За першою, Тунгуське космічне тіло було 30-метровим у діаметрі залізним або кам"яним утворенням. Але його залишків так і не знайшли. Не пояснює ця гіпотеза і "світлих ночей" після падіння, електромагнітної бурі, як і мутації рослин на місті вибуху та пришвидшення їх росту. Це 1961-го виявив ботанік Велерій Некрасов. Він звернув увагу на незвично широкі річні кільця сосен. За цим визначив, що дерева ростуть у п"ять разів швидше за норму.

Ці суперечності наштовхнули на думку про кометне походження вибуху над Тунгускою. Тобто у Сибіру могла впасти куля із газів та льоду. Ця гіпотеза й досі має найбільше прихильників серед науковців. На її користь свідчить і те, що в ґрунті в епіцентрі вибуху виявили надзвичайно рідкісний метал іридій, який входить до складу комет. Попри все і через 100 років після катастрофи в сибірській тайзі жодне з пояснень не вдалося довести повною мірою.

Останнім часом Тунгуську катастрофу пов"язують із сербським фізиком і винахідником Ніколою Теслою (1856–1943). Він розробив електро- та радіоапарати, рентгенівські пристрої, спідометр, передбачив Інтернет. 1884 року Тесла емігрував до США. Одна з його ідей — можливість переносити електроенергію в атмосфері без допомоги дротів. На його думку, навколо планети, в іоносфері, є електромагнітне поле, слід лише навчитися відбирати цю енергію. Для цього 1902 року за 60 км на північ від Нью-Йорка Нікола Тесла почав будівництво лабораторії та 47-метрової радіостанції "Ворденкліф" із величезною мідною кулею на горі. А за рік почав експериментувати із незакінченою баштою. Блискавки, які вона випускала, бачили навіть нью-йоркці. Над містом засвітилося небо, а люди випромінювали світло-блакитні вогники. Експеримент за ознаками нагадував катастрофу, що сталася через п"ять років поблизу Тунгуски. Припускають, що за допомогою "Ворденкліфу" Тесла створив одну або кілька кульових блискавок і направив їх у майже безлюдну сибірську тайгу.

Індіанець Зеньзью вцілів у катастрофі НЛО над Сибіром

1946 року Олександр Казанцев із Томська оповіданням "Вибух" започаткував хвилю письменницьких гіпотез на тему Тунгуської катастрофи. Він припустив, що 1908-го над Сибіром стався атомний вибух через крах інопланетного космічного корабля. Згодом виринули версії про лазерний промінь, пущений інопланетянами, магматичне тіло, що вилетіло із надр Землі тощо. Після Казанцева в різних куточках Землі почали з"являтися самозванці, які запевняли, що саме вони були пілотами літаючої тарілки, яка зазнала аварії 1908-го, або ж були нащадками інопланетян.
Американець Шуман 1954 року заробляв на лекціях, доводячи, що він прилетів із сузір"я Центавра. Але йому нібито не сподобалися безлюдні сибірські ліси, тому він телепортувався до США. Незабаром податкова поліція з"ясувала, що "інопланетянин" не платив відрахувань й народився тільки 1912-го, через чотири роки після вибуху неподалік Тунгуски.
1989-го бразильський індіанець Зеньзью переконував, що нібито прилетів у Сибір із невідомої планети Троак із "42-го виміру". Земля, як вважали його "однопланетяни", не досягла й шостого. Він телепортувався до Південної Америки в останні секунди до падіння. Довго зберігав усе в таємниці, але через 80 років вирішив розповісти правду. Зеньзью навіть розповів про будову НЛО, що розбилося:
— Воно керується 11 кристалічними трубами, кожен кристал має 64 кути. Світлом, яке за своєю природою є потоком мікрохвильових частинок, можна управляти, заломлюючи його або випрямляючи. Якщо ви трохи випрямите світло, воно стає ніби лазером.
"Останнім інопланетянином на Землі" 1990-го оголосив себе "син загиблого пілота" сибірський кочівник Ніколаєв. Його пораненого батька нібито врятувала місцева жителька з племені евенків (стара назва тунгусів). Ніколаєв показав журналістам "уламок батькового зорельота" — шматок із легкого і міцного металу. При його аналізі з"ясували, що це частина обшивки літака ДБ-3 конструкції Туполєва.

×