"Іван Ле був антиукраїнським письменником"

Письменник Іван Ле мав бездоганну пролетарську біографію. Насправді він і не Ле — це творчий псевдонім. Справжнє його прізвище — Мойся.

Він був сином безземельного селянина-гробаря. Із 8 років — на заробітках: пас громадську худобу, працював коногоном на руднику в Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.

На фронтах Першої світової здружився з більшовиками і пройшов класове загартування. Після демобілізації воював проти гетьманців, денікінців, куркулів. Був членом ревкому, потім — повіткому в Золотоноші. Із 1922 року — в більшовицькій партії. Підтягнув освіту — на робітфаці Київського політеху. Потім вчився на факультеті інженерів будівництва шляхів. Редагував газету "Київський політехнік".

У своїх перших прозових творах змальовував образи комуністів, комсомольців, незаможників, робітників. 1934-го, після Голодомору, писав про квітучі українські села. Успіх прийшов після роману "Міжгір"я" — про утвердження в Середній Азії радянської влади. Є тут й історія кохання москвички й узбека. Книжка витримала 40 видань, була перекладена на десятки мов, за нею зняли фільм.

Твори на історичну тематику за Сталіна могли писати лише обрані письменники. Бо минуле тоді розглядали як втечу від дійсності. Іван Ле був одним із тих обраних. 1940 року вийшов його історичний роман "Наливайко" — про селянсько-козацький повстанський рух кінця XVI ст. Це був перший із задуманого письменником епічного циклу історичних творів під загальною назвою "Україна". До нього мали також увійти романи "Хмельницький", "Мазепа", "Залізняк", "Кармалюк", "Шевченко" і "Народ".

Я кажу вам як комуніст комуністові: хіба можна ганьбити українську літературу такою неграмотністю?

Однак тільки написання трьох книжок роману "Хмельницький" розтяглося на більше, ніж 20 років. Решта творів світу так і не побачили. Може, тому, що Іванові Ле писати було особливо ніколи. Бо брав активну участь у боротьбі з ворожими концепціями в мистецтві й буржуазним націоналізмом. 1934-го він свідчив проти поета Миколи Вороного, розстріляного через три роки. 1947-го звинувачував у націоналізмі й антирадянщині письменника-єврея Ісака Кіпніса з Житомирщини. Йому дали 10 років таборів. 1972-го Іван Ле виключав зі Спілки письменників Івана Дзюбу за працю "Націоналізм чи русифікація?".

— Ле належав до президії Спілки письменників, — згадує письменник Юрій Мушкетик, 81 рік. — І коли хто молодий вступав туди, то один бюлетень завжди був перекреслений. Усі знали, чиєю рукою. За весь вік він не написав жодної позитивної рецензії. Потрапив до нього і мій рукопис. Працівники видавництва підказують: викличе тебе Ле, пригостить чаєм, але ти на жодні його зауваження не погоджуйся. Інакше він напише: роман не годиться. Тож я сидів і повторював, як папуга: "Іване Леонтовичу, я не згоден!".

У радянські часи провідні українські видавництва — "Радянський письменник", "Дніпро", "Молодь" — брали літературними редакторами філологів, мало не письменників. Так, аби вміли переписувати твори деяких "живих класиків", що прийшли "від плуга і верстата".

— Фахівці, які редагували твори Івана Ле, відзначали його надзвичайну неграмотність, — розповідає письменник Володимир Голобородько, 69 років. — Анатолій Янченко, який редагував рукопис Івана Ле у 1970-х, казав: "Це було щось страшне. Але ж спустили зверху, у плані стоїть. Не зробиш — з роботи звільнять. Мучився з тим рукописом день і ніч". Відчув це і я. До 50-річчя утворення СРСР нам, працівникам "Літературної України", давали редагувати твори класиків. Мені дісталася новела Івана Ле. Я пішов до головного редактора Івана Зуба і демонстративно кинув йому рукопис на стіл. "Я кажу вам як комуніст комуністові: хіба можна ганьбити українську літературу такою неграмотністю? Не відбирайте у мене час".

1972-го Іван Ле мав творчу зустріч із читачами у Спілці письменників.

— А ви про Мазепу напишете? — запитали його із залу.

— Я про такого ніколи не буду писати! — відповів "класик".

— В історичних романах Іван Ле висловлював ненависть до всього польського й національного, прославляв велику дружбу українців і росіян, — додає Володимир Голобородько. — Композиційно його романи слабкі. Історичної цінності не мають: фактичний матеріал переплутаний, нема об"єктивності. Це антиукраїнський письменник. Під маркою пролетарського інтернаціоналізму проповідував російський шовінізм.

1895, 22 березня — Іван Мойся народився в с. Мойсинці, тепер Придніпровське Чорнобаївського району Черкаської області

1913-го надіслав першу публікацію до черкаської газети "Приднепровье". Там не змогли прочитати підпис під рукописом і замість прізвища написали Ле. Так з"явився його літературний псевдонім

1915 року— призвали до армії рядовим, служив у роті хімзахисту, революцію зустрів унтер-офіцером

1925-го — в газеті "Більшовик" надрукували перше оповідання "Змичка". Через два роки стає першим редактором "Літературної газети" (тепер "Літературна Україна"). Видав першу збірку оповідань "Юхим Кудря"

1957, 1963, 1965 — вийшли три книжки роману "Богдан Хмельницький"

1967-го — отримав Державну премію УРСР ім. Шевченка

1978, 9 жовтня — помер у Києві, похований на Байковому цвинтарі

Усього Іван Ле видав понад 50 книжок, вийшло зібрання його творів у семи томах

×