Принаймні один вірш цього поета знають усі — завдяки популярній пісні Олександра Пономарьова "Ти приходиш до мене щоночі".
Дмитро Загул не був експериментатором, як Михайль Семенко, чи донжуаном, як Володимир Сосюра. Він був вроджено-культурний літератор і перекладач. Завдяки йому вийшов перший україномовний чотиритомник Генріха Гайне. Багато перекладав із Ґете, Шіллера, Бехера. 1929-го в його перекладі вийшла поема Байрона "Мазепа".
Він був ніби створений для регулярної й спокійної культурницької роботи. Епоха ж, у якій йому довелося жити, мало сприяла цьому. Закінчити університет завадила Перша світова війна. 1918-го приєднався до київського об"єднання письменників-символістів "Музагет". Вони сповідували "чисте мистецтво", хоч час стояв воєнний. Одне з останніх великих асигнувань на культуру Директорія Української Народної Республіки зробила саме для підтримки "Музагету". Але скоро і Директорія, і поети покинули Київ.
1919-го Загул уже в містечку Ставищах на Черкащині. Викладає історію літератури та українську мову в педшколі. По суті, утік туди від більшовиків. Бо якраз перед їхнім приходом до Києва у книзі "Мара. Пам"ятка червоного терору" в одному його вірші було виразно сказано про "червоного когута з півночі". Щоб його не шукали чекісти, поет нібито подав у газеті оголошення, що Загул, мовляв, утопився в Чорному морі під Одесою. А сам тихенько виїхав до Ставищ.
Майбутня письменниця Докія Гуменна, що вчилася там, описує появу Загула так: "Увійшов до кляси чоловік із приплюснутим носом, із чолом мислителя, розділеним на дві долі, і дуже синіми очима. Мене кожен раз дивувало його пом"яте лице, розчавлений ніс і в контрасті до того спотвореного лиця — м"який задушевний говір і сині довірливі очі. Тоді вже не помічалося спотворення".
Серед учнів педшколи ходили всілякі романтичні легенди про його одруження. Нібито він, як полонений австріяк, потрапив до госпіталю на Уралі. І сестра-жалібниця, росіянка, що не знала жодного слова по-українськи, виходила його й врятувала від загибелі. І з того виникла велика любов, а потім і шлюб.
Дмитрові Загулу не пощастило на епоху — зате щастило на добрих людей і добрі компанії. Так було змалку — він ріс у бідній родині. Батьки неписьменні, зате схильні до музики, співу й майстерних оповідей. Батько помер рано, а шкільний учитель Завадюк оплачував навчання Дмитра в Чернівецькій гімназії. У тій-таки гімназії на юного поета звернули увагу знамениті літератори Осип Маковей та Ольга Кобилянська.
У Ставищах серед учителів та учнів був популярний хоровий спів. Загул також був до цього охочий.
У такій же добрій компанії він опинився на початку 1920-х, коли в Києві було голодно й холодно. Загул учителював тоді в селі Сварках на Богуславщині. Там серед його учнів був Архип Люлька — один із майбутніх піонерів радянської реактивної авіації. Навіть у концтаборі в Забайкаллі в нього була компанія хоч куди. Із ним сиділи літератори Михайло Драй-Хмара, Іван Багряний, режисер Леонід Варпаховський, один із засновників російського джазу Генріх Терпиловський.
Змалку звичний до злигоднів, поет, може, і витримав би колимську каторгу. Але його вбила туга за свободою, що здавалася вже близькою. Коли виявилося, що після "законної" 10-річної відсидки зеків не відпустять, бо треба добувати золото для потреб оборони, Дмитро Загул втратив волю до життя і скоро помер.
1890, 28 серпня — Дмитро Загул народився в буковинському селі Мілієві
1903–1912 — вчився в Другій цісарсько-королівській гімназії в Чернівцях, що належала тоді до Австро-Угорщини. Дебютував із першими віршами 1906 року
1913 — вступив на філософський факультет Чернівецького університету. Тоді ж вийшла його перша поетична збірка "Мережка". 1915-го інтернований росіянами до Нижнього Новгорода
1917 — повернувся в Україну. Жив в Одесі, Києві. Після виходу збірки "На грані" став одним з організаторів "Музагету", входив до Спілки художників слова, об"єднання "Західна Україна", Всеукраїнської спілки пролетарських письменників
1933, лютий — арештований нібито за належність до контрреволюційної націоналістичної організації. Отримав 10 років таборів. Працював редактором газети "Строитель БАМа". Наступного року, після вбивства Кірова, справу Загула переглянули, і його перевели на Колиму
1944, літо — помер від паралічу серця в таборах між Магаданом і Ягодним. Реабілітований 1957 року
2 
1
Коментарі
1