Якось під час служби в церкві Гаррієт Бічер-Стоу почула історію про старого негра-раба, якого кілька разів перепродували господарі. "Раптом наче на полотні перед її очима змалювалася сцена смерті дядька Тома, — розповідав у біографії письменниці її син Чарлз. — Була така приголомшена, що ледве стримала ридання. Прийшла додому, схопила перо й папір і записала бачення, яке ввірвалося в її душу, неначе принесене вихором".
Зібравши довкола себе сім'ю, Гаррієт прочитала написане. Двоє менших синів, 10 і 12 років, зайшлися слізьми.
— О мамо, рабство — найжорстокіша річ на світі! — голосив один.
5 червня 1851 року вашингтонська газета "Національна ера" почала друкувати розділи ще не дописаної книжки. Спочатку передбачали, що повість уміститься в кількох номерах. Однак "газетний серіал" розтягнувся на 10 місяців і переріс у роман. Щотижня письменниця мала здавати до редакції розділ. Дітям вона переповідала свіжонаписані уривки як казку з продовженням на ніч.
"Місіс Стоу нарешті завершила свою велику справу, — повідомляла газета у квітні 1852-го. — Ми не пам'ятаємо твору американського письменника, що збудив би ширший і глибший інтерес". За цю публікацію Гаррієт отримала $300 — понад $10 тис. на теперішні гроші. Подальший успіх був нечуваний. Того ж 1852-го "Хатину дядька Тома" у США перевидали 120 разів загальним накладом 300 тис.
Письменниця стала ворогом номер один для плантаторів рабовласницького Півдня. Бічер-Стоу закидали, що та не досить обізнана з їхнім устроєм. Мовляв, змальовуючи важке становище невільників, сцени торгівлі "живим товаром", страждання матерів, у яких відбирають дітей, — дуже перебільшувала. Парадокс: чорношкірим американцям теж не сподобався твір. Вони вважали, що письменниця надто поблажливо зобразила рабовласників.
І тоді Гаррієт Бічер-Стоу випустила книжку "Ключ до Хатини дядька Тома". У ній доводила, що сюжет роману взяла з життя, наводила його з найменшими подробицями. Надрукувала реальні документи про негідне поводження власників з рабами. Дедалі більше жителів Півночі ставали затятими противниками рабства. До дискусії долучилися політики, письменники, священнослужителі. Урешті-решт усе вилилося у війну між Північчю і Півднем. Вона спалахнула через дев'ять років після виходу в світ роману Гаррієт Бічер-Стоу. Скасування рабства стало одним із головних підсумків війни.
Коли президент Авраам Лінкольн зустрівся з Гаррієт Бічер-Стоу, дуже здивувався з її скромного вигляду. Біла сукня, волосся зачесане на строгий проділ.
— Через книжку цієї маленької жінки й спалахнула громадянська війна, — не стримався Лінкольн.
1811, 14 червня — Гаррієт Бічер народилася у родині пастора в американському місті Лічфілд, штат Коннектикут. Була п'ятою дитиною в сім'ї. Мати померла, коли їй не виповнилося і 5 років. Дівчинку відвезли до бабусі. Життя в неї здавалося Гаррієт раєм. Лише бездітна тітка була суворою й вимогливою, почала вчити дівчинку катехізису. В 6 років Гаррієт пішла до школи. Доти вже знала напам'ять дві глави з Біблії та 27 духовних гімнів. Постійно сиділа в кабінеті батька, гортала його богословські книжки, брошури, журнали. За літо сім разів прочитала "Айвенґо" Вальтера Скотта
1825 — стала викладачкою латини у школі своєї старшої сестри
1836 — вийшла заміж за вдівця, старшого на дев'ять років професора семінарії
Кальвіна Стоу. Його покійна дружина Еліза була найкращою подругою Гаррієт, померла від холери. Кальвін і Гаррієт виростили сімох дітей
1851–1852 — окремими розділами друкує роман "Хатина дядька Тома" в газеті "Національна ера". 1853-го з чоловіком і братом вперше їде до Європи. Чотири тисячі лондонців стояли добу в черзі по квитки до зали, де письменниці влаштували зустріч. Письменниця познайомилася з Чарлзом Діккенсом та іншими британськими літераторами. Так само захоплено її приймали й у Франції
1896 — Гаррієт Бічер-Стоу померла в місті Гартфорд, столиці штату Коннектикут. Її поховали поряд із чоловіком у місті Ендовер
2 
1
Коментарі
7