У сутичках із диким звіром виховувалися вправне володіння зброєю, точність і сила удару, жага перемоги

Селянам забороняли полювати з рушницями

"А от що я в Чернігові робив: коней диких своїми руками в пущах в'язав, по десять і двадцять живих. Два тури метали мене рогами разом із конем, олень один мене бодав. З двох лосів один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр у мене на стегні меч відірвав. Ведмідь мені біля коліна за підкладку для сідла вкусив, лютий звір заскочив мені на стегна й коня зі мною повалив", – описував мисливські пригоди в "Повчанні дітям" великий князь київський Володимир Мономах (1053–1125).

 

У князівські часи полювання вважали важливою частиною фізичної та військової підготовки. У сутичках із диким звіром виховувалися вправне володіння зброєю, точність і сила удару, витримка, хоробрість, жага перемоги. Використовували списи та луки зі стрілами.

Інколи вельможі занадто захоплювалися ловами на диких звірів. Якось літописець згадав про скарги на князів, які полюванням цікавилися більше, ніж державними справами.

Відповідальними за організацію князівських полювань були ловчі. Вони обирали угіддя, реманент і обслугу – підловчих. Також мали доглядати за лісовим господарством. Псарі навчали й готували до полювання мисливських собак, сокольники відловлювали та дресирували соколів, кречетів, яструбів, орлів. Посада ловчого при княжому дворі була почесною й високооплачуваною.

За княгині Ольги (910–969) полювали в урочищі Перевісеще. Ходили туди по звірину і птаство. Здобич заганяли в сітки-тенета, які розвішували впоперек яру. Дослідники припускають, що Перевісеще розташовувалося в районі Хрещатої долини – нинішньої вулиці Хрещатик у Києві. У тенета ловили качок, гусей, лебедів, журавлів, голубів, зайців, оленів, вепрів. Кухарі готували їх до княжого столу.

Вправним мисливцем був князь Данило Романович. Літописець описав, як 1255 року біля Грубешова – нині місто на території Польщі – правитель списом убив трьох кабанів.

Селяни полювали в державних та громадських лісах. Платили за це в державну скарбницю податок хутром – куниче. Шкурками соболів, куниць, бобрів та видр могли розраховуватися за інші товари.

Про полювання на бобрів згадував автор "Слова о полку Ігоревім". Високо цінувалося красиве й тепле хутро цих тварин. Цілющими властивостями славився секрет залоз тварини – "бобровий струмінь". Йому приписували магічну силу очищати від "нечисті тілесної і духовної". За полювання відповідали спеціальні ловчі – бобровники. Місця поширення називалися бобровими гонами.

На селян накладали обов'язкову повинність протягом року кілька днів брати участь у полюванні землевласників. Виробилася певна спеціалізація: одні влаштовували засідки, другі – виганяли звіра, треті – зв'язували або вбивали.

 

Для населення Полісся й Карпат мисливство було основним заняттям до XVII століття. Полювали на ведмедів, оленів, лосів, зубрів, кіз, зайців. Також водилися тоді тури – дикі бики до 2 метрів заввишки й 3 у довжину, роги – до 70 сантиметрів. Тварину відобразили у фольк­лорі як символ чоловічої сили й хоробрості. Князя Всеволода Святославича за військову доблесть і сміливість автор "Слова о полку Ігоревім" назвав Буй-туром.

У період Литовського князівства й Речі Посполитої селяни мали право полювати лише на дрібну дичину. Заборонялося тримати мисливських собак і використовувати рушниці. Та люди вбивали диких тварин, якщо ті шкодили посівам, худобі чи свійській птиці.

На вовків і диких кабанів влаштовували пастки – сліпі або ловчі ями, западниці. На звірячих стежках рили глибокі ями й накривали гілками. На дно клали принаду. Тварини йшли на неї і провалювались у пастку.

Дичину також ловили з допомогою петель та сильців. Їх виготовляли з конопляних мотузок, шкіри, кінського волосу або дроту. В них потрапляли від косуль до дрібного птаства.

У Карпатах на вовків і ведмедів робили слуп. Для цього на двох стовпах клали кілька важких колод. На одній з опор чіпляли принаду. Звір торкався до неї, зрушував стовп – і колоди придавлювали.

Мисливці хитрували й намагалися імітувати голоси птахів та звірів. Для виманювання зі сховків лисиць вдавалися до відтворення звуків зайця або писку миші, вовків змушували виходити на мекання вівці чи крик качки. Звуками сопілки, волового рогу, свистка із тростини, різними калаталами імітували голоси оленів, зайців, тетеревів, перепілок, водоплавних птахів.

Артілі мисливців діяли й серед запорозьких козаків, їх називали лисичниками. Цінували більше хутро тварин, а не м'ясо. Шкури йшли на власні потреби та на експорт. До середини ХVІІІ століття постачали царському двору.

 

З кінця ХV століття в Україні під час полювання феодали почали використовувати вогнепальну зброю. Селянам забороняли полювати з рушницею. Це трактували як злісне браконьєрство.

Тільки через 300 років полювання з рушницями посідає панівне місце серед інших видів здобування дичини. На терени України зброя потрапляла з-за кордону або ж виготовлялася у зброярнях Львова чи Києва. Рушниці були з кремінними, а пізніше з капсульними запалами. В народі їх називали крем'янками, курковками, одностволками, берданками.

На мисливську зброю з двома стволами казали дубельтівка. Полювали також із шампурками, в яких порох у дуло набивали шомполом. Селяни найчастіше користувалися самопалами, які виготовляли місцеві ковалі й майстри.

Пишним мистецьким оздобленням славилася зброя гуцулів. Рушниці з кременевим запалом вони називали крісами. В Карпатах для полювання використовували й пістолі місцевого виробництва. Дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич відзначав: "Ложа рушниць надзвичайно гарно писані. Пістолі гуцули закладали по кілька за широкий ремінь".

 

Мисливець перед полюванням не мав статевих відносин

Мисливці дбайливо доглядали за зброєю, ставилися як до живої істоти, з містичним пошануванням. Через це виникло багато повір'їв та прикмет. Таємниці передавалися в сім'ї від покоління до покоління.

Рушниці й мисливського реманенту не позичали. Щоб уберегти зброю від наговорів й зурочення, нею не хвалилися, чужим не показували, особливо людям із "поганими очима".

Вірили, що зурочити рушницю може жінка, якщо візьме зброю до рук. Щоб зняти вроки, зброю викроплювали свяченою водою. Дев'ять разів мили водою, взятою до схід сонця з дев'яти криниць. Рахували по-особливому у зворотному порядку від дев'яти до одного: "не дев'ять, не вісім, не сім" і т. д.

Водночас, якщо жінка переступить через рушницю, то та буде прицільно бити дичину. Іще для прицільності зброї вбивали ранньою весною гадюку, висушували її голову, розтирали й додавали до пороху. Притому примовляли: "Остра була як вогонь, кого вразила, той не врятувався, так і моя рушниця, кого вразить, аби не втік". Щоби куля добре била звіра, над нею правили дев'ять служб у церкві.

Удача грала велику роль під час полювання. Вірили, що отримати її неможливо без допомоги нечистої сили. Деякі мисливці ладні були продати душу дияволу. Для цього під час Великодньої служби, після слів священника "Христос воскрес!", казали "Я стріляю! Я стріляю!" А вдома, щоб під час полювання траплялося багато дичини, мисливці стріляли в паску.

Протягом сезону мисливець мав дотримуватися низки приписів. Не вступав у розмови з незнайомими людьми, не вітався за руку, напередодні полювання не мав статевих відносин із жінкою, не згадував про неї під час ловів. Намагалися виходити з дому на полювання потай, щоб ніхто із сусідів про це не знав.

"Господи Боже, пострічай і допоможи", – говорили, вийшовши з дому.

Поганою прикметою вважали зустріти попа, стару жінку, людину із заздрісними очима. Доб­рою – побачити єврея. Якщо дорогу перебігав заєць, перелітала ворона або сорока – полювання було невдалим.

Коли мисливець вирушав на лови, жінкам заборонялося прясти й торкатися ниток, щоб "не запрясти дороги". Взагалі намагалися не згадувати про нього, це було поганою прикметою.

Покровителем мисливців і полювання в Україні вважали Михайла Архістратига. 21 листопада, на Михайлів день, мисливці йшли до церкви й перед образом святого ставили свічку. У молитвах просили посприяти вдалому полюванню.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×