Бандурист Василь Ємець гастролював у США та Канаді
"Сталося так, що мій друг Осип Кочан із містечка Джолієт біля Чикаго їхав літом 1929 року до Калуша в справі одруження. Повертаючися вже з дружиною до Америки, у Празі був на концерті кобзарської капелі. Там він зустрів маестра Василя Ємця. Так захопився бандурою, що почав листуватися з музикантом. Якось маестро висловив бажання відвідати Америку. Осип Кочан не був багатим, але він мав деякі ощадності. Вирішив організувати гастролі", – пише редактор журналу "Самостійна Україна" Степан Куропась у книжці "Спогади з України й 60 років в Америці" 1988-го.
Бандурист Василь Ємець гастролює Європою з кінця 1919 року. Його відправив популяризувати Україну тодішній міністр освіти Іван Огієнко. Газети називають його українським самородком. Крім виступів, викладає у школі бандуристів у Празі та чеських Подєбрадах, допомагає цеху для виготовлення інструментів, опікується капелою.
– Людина в Америці не загине. А хто має якийсь фах, то виплине, як дошка з води. Але треба бути терплячим. Я поможу, оголошу в церкві, – запевняє Осипа Кочана парох Володимир Тарнавський, коли той приходить з ідеєю організувати виступи Василя Ємця в Америці.
Громадський діяч оплачує квиток на корабель для бандуриста. Пише про його приїзд в українських газетах "Свобода", "Народня воля", "Америка" й "Народне слово". Замовляють зал у новому і престижному Civic Theater у Чикаго.
Писали про поїздку Василя Ємця до США і в Європі. Тижневик "Тризуб" у Парижі зазначає: "За два з лишком роки перебування у Франції Василь Ємець залишив чималий слід серед української еміграції так і на ширшій паризькій музичній арені. Залишався у світовій столиці на велику шкоду своєму здоров'ю, але на велику користь українському національному мистецтву. Тепер українська еміграція у Франції взагалі загубила можливість вищої насолоди чути утончену музику".
У Чикаго Василь Ємець селиться в домі в Кочанів. Складає програму з 16 творів і готується до виступу. На концерт приходить понад 500 глядачів. Виручка від проданих квитків покриває витрати, "ще й залишилося кілька доларів".
"Привіз бандуру до Америки славний Василь Ємець, – писав власник книгарні у Нью-Йорку Мирон Сурмач у своїх спогадах "Історія моєї "Сурми". – Перший концерт відбувся в "Бетховен гол" при П'ятій вулиці. Людей того разу було небагато. Пам'ятаю, що під час виступу Ємець сердився, що так мало прийшло публіки, що не цінять цього народного інструменту, за котрого в Україні люди життя віддавали. Потім фонографічна компанія "Колумбія" погодилася виробити одну платівку з награнням на бандурі і співом Василя Ємця, на мою гарантію, що візьму до "Сурми" 100 платівок. Бо агент, хоч жид з України, але не вірив, що цей інструмент буде мати попит між українцями з Галичини. А з великої України було дуже мало людей, а як були, то себе зачисляли до росіян. Потім Василь Ємець поїхав по Америці і по Канаді з концертами. Так що ми більше не почули гри знаного бандуриста".
Присутні на виступах американці кажуть, що бандура має звук арфи, гітари, клавікорда й мандоліни разом. Відзначають, що українці мають величезні музичні багатства та здібності. Вони ще пам'ятають виступи Українського національного хору Олександра Кошиця.
"Зробив зі своєю бандурою просто сенсацію. Овації були незвичайні. Всі подивляли, як то можна грати пальцями на інструменті, що має 34 струни і з такою віртуозністю, – писала газета "Свобода" про концерт в університеті в Міннеаполісі. – Після концерту був обід. Присутні професори подивляли геніальному виконанню точок програми і були приємно вражені гарною вимовою англійських слів, яку виявив Василь Ємець у своїх розмовах".
Протоієрей Павло Корсуновський згадував про виступ в українській православній церкві в Міннеаполісі: "Тужливі пісні чергувалися з веселими. Особливо багато сміху було після "Журилася попадя". Присутня в залі жінка російського священника так сподобала її, що благала заспівати ще раз. Далі йшли "Про Залізняка", "Киселик", який викликав неабиякий сміх, "На колгоспі серп і молот". Та найбільш подивляли люде виконанню "Дощика". Тут наш бандурист показав таку техніку своїх пальців, що вона здавалася просто неймовірною".
"Дивимося на Ємця, дивимося на бандуру, дивимося на його пальці, і не можемо зрозуміти, що се робиться, – писала газета "Український голос" у Вінніпезі 1930-го. – Чи він справді перебирає пальцями по струнах, чи тільки показує, яка з них має видавати звук. Може, з пальців струм переходить на струни і вони звенять. Ніяк не вгадаємо".
Після США їде виступати до Канади. Навідується не лише до великих міст, а й до віддалених фермерських поселень, що засновані українцями. Там бачить хати під стріхами та людей у вишитих сорочках.
"В деяких народніх домах перед концертом спершу ловили горобців, а потім виганяли псів, які дуже неохоче залишали залу. Здебільшого в перерві до неї поверталися, – згадував бандурист. – Коли метушня і гармидер з вигонювання псів затягалися й поставала курява, я прохав урядників залишити псів у спокою, хоч і рискував під час концерту почути псяче виття".
Узимку по кілька годин добирається автомобілем до віддалених поселень з організатором концертів актором Пилипом Остапчуком. Дорогою забирають ще двох чоловіків, які хочуть побачити виступ бандуриста. Машина ламається. Мусять трохи штовхати. Потім їдуть із відкритими вікнами, бо на дворі сильний мороз, лобове скло запотіває і вкривається льодом. Водій посипає сіллю, але це допомагає ненадовго.
"Мороз вже так задеревенів мої ноги, що коли я намагався ними рухнути, вже не певний був, що вони слухалися. Мої сусіди мовчки почали лупити мене по ногах. Я спостерігав, але не відчував навіть і найменшого болю. Вони ще з більшим завзяттям почали товкти. По якімсь часі трохи заболіла одна нога, потім друга".
Сподівається відігрітися в залі. Та той не опалюється, на стінах паморозь. Погано освітлюється, у сутінках глядачі видаються йому купою кожухів із бізонів і шапок.
Не може співати, бо його трусить від холоду. Відмовляється виступати. Перенести не може, бо має щільний графік. Та люди просять. Вмовляють відвезти до найближчої ферми за кілька кілометрів і відігріти.
Напоюють чаєм і повертають у клуб. Інструмент розладжується від холоду, співати важко. Та Василь Ємець виступає протягом години. Згадує, що співати перед солдатами під відкритим зимовим небом 1918-го було не так холодно.
Інколи доводиться проситися на нічліг до випадкових господарів. Більшість поселенців – із Галичини. Живуть по 40 років у Канаді, але носять традиційний одяг, говорять із дітьми та онуками українською.
"У сінях, із яких була зроблена їдальня, вже парувала якась юшка. Тут же стояла повна сковорода яєчні й привабливо зеленіла цибулька своїм пір'ям. Біля неї була велика миска з горою накраяного хліба, масло та горнятко з кавою. Хліб ніби з України – твердий і по нашому випечений. Це не та вата, яку доводилось їсти по ресторанах".
Багато людей у залах дуже бідні. Деяких дозволяє впустити безкоштовно, бо не мають грошей, а послухати бандуриста хочуть. Розуміє, що багато так і не знайшли за океаном тієї кращої долі, заради якої залишили рідні краї.
"Хто б не стрінув би пана Ємця перший раз на вулиці, той одразу пізнав би, що він – артист. Та не з тих, що то індиком "надуваються", через ніс говорять, все на вас "згори" дивляться". Він із тих артистів, що при зустрічі вас магнетом до нього тягне і по кількох словах розмови ви стаєте з ним старими приятелями. Вже й камізельку перед ним отираєте, бо готові його за пазуху сховати", –
Михайло ГОЛИНСЬКИЙ (1890–1973), оперний співак
"Першим достукався до тяжко приступного Голлівуду, де вперше в його історії залунали звуки бандури. Правда, там замало не зробили з нього москвина. Але його категорична відмова виступати під чужо-національним іменем зробила своє. Його проголошено українцем, а інструмент – українським національним, а батьківщину – Україною. То було на найбільшім голлівудськім радіо, тож мільйони американців довідалися не тільки про бандуру, а й за ігноровану світом нашу Україну", –
писала американська газета "Народня воля" про виступ Василя Ємця в Лос-Анджелесі 1943-го, який транслювало радіо CBS. Протягом 1940–1982 років жив у будинку з майстернею для виготовлення бандур у районі Лос-Анджелеса Голлівуді
Виступав на конкурсі краси "Міс Європа" у Ніцці
1890, 15 грудня – у селі Шарівці – тепер Богодухівський район на Харківщині, в сім'ї інженера винокурного заводу Костя Ємця народився син Василь. Батько захоплювався співами, малюванням, садівництвом, фотографією. Мав фонограф і записував дітей і кобзарів. Мати Євдокія походила з родини сільського писаря, дуже любила співати. Мали ще молодших сина Федора і доньку Зіну.
1908 – починає вивчати гру на бандурі в кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка. На власноруч зароблені гроші купує інструмент в київського майстра Антонія Паплинського. 1911-го учнем останнього класу Охтирської гімназії виконує на бандурі "Розриту могилу" Тараса Шевченка. Це дратує начальство, яке погрожує відрахуванням.
1912 – вступає на фізико-математичний факультет Харківського університету. Заробляє грою на бандурі в кінотеатрі між показами фільмів. У харківському тижневику "Сніп" публікує статтю "Відродження бандури". Наступного року в Катеринодарі на Кубані організовує кобзарську школу. Через переслідування адміністрації переводиться до Московського університету. Там відвідує лекції італійського співака Максиміліана Поллі. 1916-го виступає на сцені Большого театру. Після університету вчителює в жіночій гімназії в Сосниці – тепер райцентр на Чернігівщині.
1918 – бере участь в обороні Києва від червоногвардійських загонів Михайла Муравйова у складі Бойового куреня військового міністерства УНР. Потім служить у Четвертому піхотному полку Першої козацької Синьої дивізії. Працює в міністерстві народної освіти Гетьманату Павла Скоропадського. Організовує першу капелу бандуристів. З листопада 1918-го виступають перед вояками армії УНР. За ці концерти нагороджують Залізним хрестом. За рік міністр освіти УНР Іван Огієнко направляє Василя Ємця у концертне турне до Європи.
1921 – навчається в Берлінській консерваторії. Там же видає книжку "Кобза та кобзарі". 1923-го переїжджає в Чехословаччину. Виступає в таборах для інтернованих українців. Викладає бандурне мистецтво студентам у Подєбрадах і Празі. З ними створює капелу. Відмовляється від запрошення переїхати до УСРР.
1929 – гастролює у США та Канаді. 1931-го в Полтаві помирає мати Євдокія. Батько 1933 року тікає від голоду в Румунію, але гине у Могилеві-Подільському – тепер райцентр на Вінниччині.
1934 – проходить конкурс Федерації французьких артистів і бере участь у концертах для аристократичного салону, для політиків і дипломатів, військової верхівки. Виступає під час конкурсу краси "Міс Європа" у Ніцці.
1938 – у холі готелю Russell у канадському місті Емерсон вінчається з Марією Готрою-Дорошенко з Міннеаполіса. Вона 10-річною переїхала до США з Галичини. Проводити церемонію прибуває із США Павло Корсуновський, колишній диякон Софійського собору в Києві і соліст капели Олександра Кошиця. "Молода в гарній оксамитовій сукні вишневої барви, з корсажем троянд і конвалій – виглядала чарівно. Дружкою і дружком були пан і пані Маценко з Вінніпега", – повідомляв Di emerson journal. Відзначали подію у вузькому колі у Вінніпегу в помешканні музикознавця Павла Маценка. Медовий місяць проводять на Лісовову озері біля містечка Кенорі.
1941 – отримує американське громадянство. 1945-го виготовляє експериментальну бандуру на 50 струн. На ній виконує "Місячну сонату" Бетховена. За три роки робить подвійну бандуру – 62 струни.
1952 – в Голлівуді записує платівку гри на хроматичній подвійній бандурі. До неї входять композиції "В горах України", "Передзвін", "Танцюючі сніжинки" та кілька класичних творів. Всього у репертуарі Василя Ємця їх понад 200. Крім українських народних пісень, виконує твори Петра Чайковського, Антоніна Дворжака, Ференца Ліста, Людвіга ван Бетховена.
1960 – припиняє виступати та викладати гру на бандурі через погіршення стану рук. Пише спогади."Я вже дуже давно не лишень нікого не вчив грати, але навіть і не пригадую, коли саме тримав у руках бандуру, – пише у листі до сім'ї Чорних 1978-го. – До цього спричинилися не так тії вороги, як наші "добрі люди" та моя вразливість і почуття, що дуже корисні для кожного музики, але малокорисні або й шкідливі в практичному житті людини. Саме цього закуштував і я".
1982, 6 січня – помер в Лос-Анджелесі. Поховали у Вінніпегу в Канаді.
2 
1
Коментарі